⚜️27.

Глава 27.

Единбург, маєток Ешфордів

Після двох днів і ночі на межі двох світів, бдіння та постійного крутіння динамо, а потім і гарячої ванни, яку серед ночі все ж організувала місіс Кейтлін, Еліан спав так міцно, наче його підстрелили. Тому коли вранці у двері звично постукала покоївка, йому здалося, що він лише щойно заплющив очі.

— Пане Грейс! Вже сьома година!

Еліан застогнав і натягнув ковдру на голову.

— О, ні. Цього не може бути...

— Леді Маргарет уже снідає, — глухо пролунало за дверима.

— Це ще гірше.

— Пане?

— Так, так, — подав голос він.

Кроки за дверима віддалилися, але він ще кілька секунд лежав нерухомо. Потім важко зітхнув і сів на ліжку. Все тіло затерпло й нило дрібними мурашками. Наче провів ніч не в м'якій постелі маєтку Ешфордів, а просто неба десь на кам'янистому узбережжі Файф-Несса.

Потер обличчя долонями. Потім просукав очі, шию. Особливо шию. Саме вона боліла найбільше. Це були наслідки безкінечного крутіння ручки динамо. І попри те, що засинав він із думками про Нірею, усю ніч снилося геть зовсім інше.

Снилося, наче він досі сидить на Вежі Морського Світла. Наче динамо ніколи не переставало гудіти. Наче він крутив ту надокучливу ручку знову й знову — годинами, днями, а може й усе життя.

— Жах якийсь, — пробурмотів, підводячись.

Поглянув на зім'яту подушку, розкиданий біля крісла одяг, портфель, що стояв біля столу. І рішуче струснув головою, відганяючи залишки сонливості.

"Немає часу спати далі," — масажуючи потилицю, він почав подумки складати план дня.

"Спочатку МакЛауд. Потрібно повернути камеру. Дати проявити пластини. Подивитися, що вийшло. Особливо одну пластину."

Від цієї думки кутики губ мимоволі піднялися.

"Потім Адвокатес Лібрері."

Завмер і замислився.

"А ввечері Голіруд."

І тут же пригадав останні слова Ніреї:

"Не забудь про крипту."

Від цього спогаду усміхнувся.

— Дожилися, Грейсе, — пробурмотів, підійшовши до вікна й відсунув штору.

Небо над Единбургом було затягнуте сірими хмарами. Але вже добре — хоча б не дощило.

— Дівчина з іншого світу наказала тобі перевірити крипту.

Похитав головою.

— І ти збираєшся це зробити.

Усмішка стала ширшою. Але тривала недовго. Бо разом із ранковим світлом повернулася ще одна думка:

"Леді Маргарет."

Еліан повільно відвернувся від вікна і поглянув у бік дверей. Унизу чекала людина, якій він заборгував не лише пояснення, а й вибачення.

Він же зник на два дні, не попередивши. Не залишив листа й не надіслав жодної звістки. І тепер навряд чи зможе відбутися короткою відмовкою.

— От халепа... — прошепотів, глянувши на годинник.

Потім на двері. Потім знову на годинник. Неначе сподівався, що за цей час леді Маргарет раптом передумає його сварити.

Але ні — не передумала. Принаймні годинник на це не натякав. Тоді він важко й трохи трагічно зітхнув.

"Що ж... якщо пережив Файф-Несс, переживу й це."

За кілька хвилин уже одягався до сніданку, намагаючись пригадати, чи існує бодай одне переконливе пояснення, куди саме він зник на два дні. Але на жаль, усі варіанти звучали однаково погано. Особливо ті, де фігурували маяк, динамо-машина та дівчина з іншого світу.

Еліан спустився до їдальні з відчуттям людини, яка йде не на сніданок, а на допит. Аромат свіжої випічки та кави зовсім не допомагав. Навпаки, робив ситуацію ще більш підозрілою. Бо коли місіс Кейтлін була справді сердита, вона могла поставити на стіл лише пісну вівсянку. А сьогодні пахло вінільними булочками з корицею. Отже, головний удар готувала не вона.

Леді Маргарет уже сиділа за столом, як завжди бездоганна. Темно-зелена ранкова сукня, акуратно вкладене волосся, чашка чаю в руках. І той особливий спокійний погляд, який завжди віщував неприємності.

— Доброго ванку, леді Ешфорд, — прочистивши горло, несміло мовив Еліан.

— Доброго ранку, містере Грейс.

Обережно сів навпроти. Запала коротка тиша.

Десь збоку місіс Кейтлін саме ставила на стіл сніданок. І, здається, навмисне не поспішала йти.

Леді Маргарет зробила ковток чаю і запитала:

— Як спалося?

— Чудово.

— Не сумніваюся.

Еліан трохи насторожився.

— Перепрошую?

— Я досить добре чула, як опівночі в будинку гриміли каструлі.

У дальньому кінці кімнати місіс Кейтлін демонстративно закашлялася.

— Це був лише невеликий побутовий інцидент, — обережно мовив він.