⚜️23.

Глава 23.

Вежа Морського Світла

Вечір невблаганно наближався до завершення.

Сонце вже майже сховалося за обрієм, залишивши над морем довгі смуги золотавого та мідно-червоного світла. День, сповнений відкриттів, здивувань і невдалих експериментів, добігав кінця. І це змушувало обох трохи квапитися. Бо попереду знову була ніч. А після неї — цілий день окремо один від одного.

Нірея вже вдруге переглядала запис, який Еліан зробив на Файф-Нессі. На екрані її комунікатора пропливали сірі скелі, похмуре море й занедбаний маяк, який так не схожий був на Вежу Морського Світла.

— Умм... він виглядає сумним, — тихо мовила вона опустивши кутики губ.

— Хто?

— Твій маяк.

Еліан трохи скривившись усміхнувся.

— Ніколи не думав про нього так.

Він похитав головою.

— А дарма. Він виглядає так, ніби вже давно чекає на когось.

— Можливо, так і є.

Нірея задумливо погортала запис ще раз. Потім її погляд ніби випадково ковзнув до краю карти, що визирала з портфеля.

— Можна ще раз поглянути?

Еліан одразу став серйознішим.

— На карту?

— Так.

Він дістав складений пергамент і розгорнув його на столі між ними.

Поки Нірея уважно розглядала позначки, він машинально підкрутив динамо. Тихе гудіння вже стало майже звичним супутником їхніх розмов.

Деякий час вона мовчала. Її палець повільно ковзав між позначками.

Файф-Несс. Калтон-Гілл. Каплиця Святого Антонія. І четверта точка — Адвокатес Лібрері.

— Знаєш... — нарешті сказала Нірея. — Мене дещо непокоїть.

— Що непокоїть?

— Ці місця...

Вона нахилилася трохи ближче.

— Вони ніби не пов'язані між собою. Але водночас я впевнена, що зв'язок між ними все ж існує.

— І який же?

Нірея задумливо хитнула головою.

— Не знаю.

— Дуже наукова відповідь, — невимушено засміявся Еліан.

— Я вчуся у найкращих.

— Добре. Продовжуй.

— Ми вже знаємо, що Вежа Морського Світла відповідає твоєму Файф-Нессу. Ми знаємо, що тут існує перехід. Але коли ми спробували пройти через нього — нічого не сталося.

— На жаль.

— Отже, або ми робимо щось неправильно...

— Або карта веде нас далі.

На кілька секунд зробилася тиша.

— Саме це я й хотіла сказати, — усміхнулася Нірея.

Еліан переможно кивнув.

— Бачиш? Починаю думати як студент зорезнань.

— Не поспішай. До професорки Талвей тобі ще далеко.

Вона легенько постукала пальцем по четвертій позначці.

— Розкажи мені про це місце.

— Про крипту?

— Так.

— Насправді я знаю дуже мало.

— Наскільки мало?

— Настільки, що навіть жодного разу там не був.

— Ти жартуєш.

— Ні.

— Але вона позначена на карті!

— Саме тому я й не поспішав.

— Це не має жодного сенсу.

— Я знаю.

Нірея грайливо закотила очі.

— Картограф, який не дослідив усі точки на власній карті.

— Так це не моя карта.

— Але ж деталі.

Вона ще раз уважно подивилася на напис.

Адвокатес Лібрері.

— І чому ти там не був?

— Кажуть, крипта давно завалена. А доступ до неї давним-давно втрачений.

— Кажуть?

— Саме так.

— Ти часто так кажеш. Я давно помітила. Але ти навіть не перевіряв?

Еліан відчув, що починає програвати цю суперечку.

— Не перевіряв.

Нірея задоволено усміхнулася.

— Тоді, пане досліднику, схоже, найближчим часом у вас буде робота.

— Ти хочеш, щоб я дослідив крипту?

— Авжеж.

— А якщо вона не має жодного стосунку до переходів?

Нірея ще раз поглянула на карту, потім перевела погляд на Еліана і впевнено відповіла.

— Має.

— Звідки така впевненість?

— Бо випадкових карт не існує.

Еліан усміхнено хмикнув. Цю думку він уже чув раніше. І що дивно — з кожною новою розмовою вона здавалася все менш безглуздою.