⚜️22.

Глава 22.

Світлопис рухомих тіней

— Знаєш, — задумливо мовила Нірея, розглядаючи зображення Еліана на екрані комунікатора. — Насправді це ще не найцікавіше.

— Ні?

— Ні.

Вона кількома дотиками торкнулася екрана.

— Дивись.

На екрані раптом з'явилося зображення самої Ніреї. Але цього разу воно рухалося. Вона щось говорила, сміялася, поправляла волосся, позувала. Еліан мало не впустив склянку, допиваючи останні краплі сонцецвіту.

— Що... — здивовано моргнув він.

— Вона рухається.

— Звісно рухається.

— Але ж це ти!

— Так.

— І водночас наче не ти.

— Теж так.

Еліан підвівся зі свого місця.

— Це неможливо.

— Знову неможливо?

— Ніреє, ти носиш у кишені чаклунство.

— А ти носишся між світами.

— Це різне.

— Не дуже.

Вона засміялася. Потім підняла комунікатор перед собою.

— Ходімо.

— Куди?

— Сюди.

Вона стала поруч із ним і простягнула руку так, щоб обоє потрапляли в кадр.

— Що ти робиш?

— Створюю запис нас обох.

— Навіщо?

— Для науки.

— Я вже починаю ненавидіти цю фразу.

— Пізно.

Нірея усміхнулася в камеру.

— Вітаю всіх, хто бачитиме цей запис.

— Хто бачитиме?

— Тихо!

— Але...

— Мовчи, Еліане.

Вона ледь стримувала сміх.

— Сьогодні на Вежі Морського Світла ми маємо першого офіційно зафіксованого гостя з іншого світу.

— Це звучить дуже серйозно.

— Так і є.

— А якщо це побачать твої викладачі?

— Тоді мене відправлять на додаткові заняття.

— Чому?

— За погану аргументацію.

Вони обоє розсміялися.

Еліану це здавалося пустощами, але йому страшенно подобалася ця невимушена обстановка. І саме тоді Нірея раптом задумалася. Її погляд ковзнув до динамо-машини, а в очах з'явилися грайливі вогники.

— Еліане...

— Так?

— А якщо ми це запишемо?

— Що ти маєш на увазі?

— Твоє зникнення.

Усмішка повільно зникла з її обличчя.

— Ми весь час бачили це на власні очі. Але ще жодного разу не намагалися зафіксувати.

— А мені це й самому цікаво, — відповів Еліан. — Невже оце маленьке дзеркальце дозволяє провести такий науковий експеримент?

— А ми це зараз і перевіримо.

Нірея піднялася з місця, а Еліан узяв до рук свою динамо-машину.

— І що ти хочеш побачити?

— Все.

— Це не дуже наукова відповідь.

— Зате чесна.

Вона знову ввімкнула запис на комунікаторі.

— Отже, експеримент номер один.

— Уже номер один?

— Так. Не заважай веденню протоколу.

Еліан усміхнувся.

— Добре, пані досліднице.

Нірея навела комунікатор на нього.

— Запис триває. Наразі об'єкт дослідження присутній.

— Об'єкт дослідження образився, — удаючи скривдженість, парирував Еліан, злегка набундючившись.

— Це теж буде занесено до звіту.

Вона ледве стримувала сміх.

— Починай.

Еліан глянув на динамо. Ручку він вже не крутив. Гудіння потроху стихало, і світло слабшало.

— Готова?

— Готова.

— Ще трішки.

Світло стало зовсім тьмяним. А потім згасло. І Еліан зник. Просто зник, наче його й не було. Ні звуків, ні спалахів, ні диму, ні пилу.

Нірея продовжувала тримати комунікатор.