⚜️18.

Глава 18.

Ард-Лір, Університетський пансіонат

Наступного ранку Нірея прокинулася раніше, ніж зазвичай.

І одразу зрозуміла, що винен у цьому зовсім не ранній дзвін університетського годинника. А винен дивний хлопець на ім'я Еліан. Картограф, який стверджував, що прийшов з іншого світу. Дивак, який зникав просто у неї на очах. І який, здається, зовсім не вмів приховувати свої почуття.

А ще та його дивна машина — стара, якась антикварна. І карта. Він казав, що вона дуже стара, але виглядала вона зовсім не старою. Швидше навпаки — наче її виготовили зовсім нещодавно.

Нірея перевернулася на інший бік і втупилася в стіну своєї кімнати. Думки не давали їй спокою.

«Але ж він гарно малює», — несподівано усміхнулася вона сама до себе, згадавши, як із дзенькотом розсипалися його олівці й малюнки, коли папка випала на металеву підлогу вежі. Вона навіть пам'ятала той розгублений вираз на його обличчі. І те, як він почервонів.

«Напевно, це все-таки якийсь розіграш», — вкотре переконувала себе, намагаючись знайти звичне пояснення побаченому. Містика її ніколи особливо не цікавила. Чудеса — тим більше. Усе повинно мати логічне пояснення. Геть усе.

«Але ж він насправді зникав», — уперто нагадувала пам'ять.

Нірея важко зітхнула і сіла на ліжку. Вона дуже хотіла з кимось про це поговорити. Поділитися. Порадитися. Хотілося почути чужу думку.

Та що саме вона мала розповісти?

Що на старовинній Вежі Морського Світла зустріла хлопця, який приходить із паралельного світу? Що він тримає в руках дивну машину, здатну підтримувати між ними зв'язок? Що він зникає і з'являється просто посеред розмови?

Навіть у власній голові це звучало не надто переконливо.

Нірея тихо зітхнула й сховала обличчя у власних долонях. Найгірше було те, що вона навіть не спробувала зафіксувати його на свій комунікатор. Хоча б якесь зображення. Але немає жодного запису. Жодного доказу. Лише спогади.

І тепер, якщо вона комусь про це розповість, то ризикує почути саме те, про що сама думала весь вечір. Що їй це просто примарилося. Що вона надто багато часу проводить за навчанням. Або що просто заснула на вежі й побачила надто реалістичний сон.

Вона знову поглянула у вікно, за яким прокидався Ард-Лір. І чомусь упіймала себе на думці, що найбільше її турбує зовсім не те, чи повірять їй інші. Здається, найбільше її турбувало, чи прийде Еліан сьогодні ввечері.

Нірея саме застібала манжет на рукаві своєї світлої сукні, коли двері кімнати відчинилися. До покоїв увійшла завжди весела Ліарен — її сусідка по пансіонату.

— Ого, — одразу примружилася вона. — А хто це у нас прокинувся ще до дзвону?

Нірея закотила очі.

— Просто не спалося.

— Звичайно, — підозріло кивнула Ліарен. — А чому тоді ти вже кілька хвилин дивишся в одну точку й усміхаєшся сама до себе?

— Я не усміхаюся.

— Усміхаєшся.

— Не усміхаюся.

— Усміхаєшся.

Нірея кинула в подругу подушкою.

Ліарен розсміялася і впіймала її на льоту.

У цей момент до кімнати зайшла ще одна дівчина — Селіна, тримаючи в руках комунікатор і кілька навчальних планшетів.

— Що сталося? — спокійно запитала вона.

— Нірея закохалася, — урочисто повідомила Ліарен.

— Не закохалася! — обурилася Нірея.

— Тоді чому така задумана?

Нірея на мить замовкла.

Їй страшенно хотілося розповісти. Про маяк. Про того дивного хлопця. Про його карту. Про чудернацьку динамо-машину. Про те, як він зникав просто у неї на очах. Але щоразу, коли вона уявляла цю розповідь збоку, усе звучало настільки безглуздо, що хотілося провалитися крізь підлогу.

— Нічого такого, — нарешті сказала вона. — Просто дивний сон наснився.

— Ага, — негайно відповіла Ліарен. — Настільки дивний, що ти досі про нього думаєш.

— Саме так, — підтримала Селіна.

Нірея лише зітхнула.

Іноді жити з двома надто спостережливими подругами було справжнім випробуванням. Та на щастя, далі розмова перейшла на лекції, викладачів і наближення осінньої сесії.

Нірея слухала впіввуха. Бо сама вже прийняла рішення: сьогодні ввечері вона знову піде до Вежі Морського Світла. І якщо Еліан справді з'явиться... Якщо він не був сном. Якщо не був розіграшем й існує насправді... Тоді цього разу вона обов'язково зробить його знімок. Хоч один. Бо інакше їй ніхто й ніколи не повірить. Та й сама вона, можливо, перестане вірити собі.

Ранкова зарядка, сніданок і похід на заняття минули напрочуд жваво.

Ліарен і Селіна постійно щось обговорювали, сперечалися, сміялися й будували плани на вихідні. Нірея теж була поруч. Кивала. Іноді навіть відповідала. Але лише наполовину. Друга половина її уваги вперто залишалася десь на Вежі Морського Світла.