⚜️9.

Глава 9.

Единбург, маєток Ешфордів

Цього разу ранок видався незвично жвавим. Навіть погода здивувала — яскраве сонце запалило багряно-бурі барви пізньої осені, перетворивши звичний похмурий краєвид на щось майже урочисте.

Еліан прокинувся значно раніше, ніж зазвичай. Перший сонячний промінь торкнувся шибки, прослизнув крізь трохи розсунуті важкі штори й залив кімнату теплим золотавим світлом. Старовинні картини й світлини на стінах ніби ожили.

На одну коротку мить Еліану здалося, що він знову стоїть на маяку Файф-Несс. І перед ним відкривається той самий невідомий світ, залитий сонцем. Він різко підвівся й підійшов до вікна. Ширше відсунув штори, впускаючи якомога більше живого світла.

Відчинив стулку й до кімнати одразу увірвалося свіже холодне повітря з запахом опалого листя і ранкового заморозку. Еліан вдихнув на повні груди.

«Ні, я не чекатиму ні хвилини», — рішуче промайнуло в голові.

Він швидко вмився, одягнувся, схопив портфель і поспіхом кинув туди кілька олівців та чисті аркуші. Не чекаючи звичного стуку в двері, вийшов із кімнати.

Спустившись дерев’яними сходами, він у вітальні натрапив на леді Маргарет. Та саме готувалася до сніданку — власноруч розставляла столовий сервіз.

Леді Ешфорд була з тих господинь, які не чекали, поки все зробить прислуга. Навіть маючи служниць, вона охоче бралася до дрібних хатніх справ сама. Побачивши його, вона здивовано підняла брови.

— Еліане, ви сьогодні напрочуд рано.

— Доброго ранку, леді Маргарет, — чемно привітався він. — Таким ранком осіння погода нечасто радує. Чи не так?

Вона усміхнулася.

— Саме так. Але ви явно поспішаєте. Не снідатимете? Ви й учора повернулися досить пізно і не вечеряли. Як ваші справи?

— Так, я поспішаю, — відповів Еліан. — Маю сьогодні багато роботи. Напевно, знову повернуся пізно. Тож, якщо дозволите, не чекатиму сніданку.

Він уже ввічливо нахилив голову, збираючись рушити далі, коли до кімнати увійшла місіс Кейтлін із тацею, на якій стояли чай і тарілка з печивом.

— О, ось і чай, — усміхнено мовила леді Маргарет. — То ви таки не складете мені компанію, Еліане? Якщо не чекатимете сніданку, випийте хоча б чаю зі мною. Ох, — зітхнула вона з легкою театральністью, — такий гарний ранок не хочеться проводити на самоті.

Еліан вагався лише мить. Зробив кілька кроків до столу і, трохи прочистивши горло, запитав:

— А як же Емілі?

Леді Маргарет трохи зітхнула.

— О, дуже шкода, але Емілі вчора поїхала. Королівські фрейліни не мають довгих відпусток, Еліане.

В її голосі справді відчувалося розчарування. Вона кинула короткий погляд на рояль, що стояв поруч біля великого вікна.

— Дуже шкода, що вчора вас не було на обіді. Ви б чули, який чудовий романс вона виконала, акомпануючи собі.

На мить її погляд став майже замріяним.

Еліан ледь усміхнувся.

— У такому разі не смію вам відмовити.

Вони сіли. Пили чай. Розмовляли про погоду, місто й інші побутові дрібниці. Аж раптом леді Маргарет мовила трохи суворіше, поставивши чашку на блюдце.

— Еліане, мушу зізнатися: мене починає непокоїти ваша ця постійна зайнятість. Вона вже відбирає у молодої людини не лише вільний час, а й навіть сніданки.

Вона повернулася до місіс Кейтлін.

— Будь ласка, приготуйте щось нашому містеру Грейсу в дорогу.

Місіс Кейтлін мовчки кивнула й вийшла.

Еліан трохи зніяковів.

— Дякую, леді Маргарет. Ви надзвичайно турботливі до мене.

Він усміхнувся. Хоч і сам розумів, що природа цієї турботи не зовсім безкорислива. Та відмовити було б неввічливо. Допивши чай, він відклав чашку.

— Ще раз дякую вам. І за турботу, і за чай. Але сьогодні справді доведеться вирушити без сніданку — справи не терплять замешкання. Але, якщо мені зберуть щось із собою, цього буде більш ніж достатньо.

Леді Ешфорд на це м’яко усміхнулася. Тепер у її погляді було менше стратегічної господині й більше простої людської, майже материнської теплоти.

— Звісно, мій любий. І прошу — не забувайте про себе. Ви останнім часом працюєте аж занадто багато.

Еліан кивнув. На кухні йому швидко зібрали невеликий пакунок — бутерброди, сир і яблука. Він подякував, закинув портфель через плече й вийшов із маєтку.

Надворі стояв ясний, холодний осінній ранок. Сонце вже піднялося досить високо й золотило верхівки дерев. Еліан швидко крокував у бік центру міста. У голові була лише одна думка: роздобути фотокамеру.