⚜️6.

Глава 6.

Обсерваторія на Калтон-Гілл

Еліан повільно обходив головний зал обсерваторії, тримаючи в руці динамо-машину. Світло від неї різко вихоплювало з темряви старі дерев’яні столи, пилюку на підлозі і великі мідні телескопи, що були вкриті шкіряними чорними чохлами. Повсюди панувала занедбаність — така ж, як і на маяку.

Він підійшов до центрального п’єдесталу, де колись стояв головний телескоп. Тепер там залишилася лише важка металева основа. Поставив динамо-машину на кам’яну плиту і почав сильніше крутити ручку. Світло ставало яскравішим.

— Якщо тут теж нічого не буде… — тихо промовив він.

І саме в цю мить, коли світло досягло максимальної сили, сталося те саме, що й на маяку.

Спочатку він відчув тепло. Потім — зміну запаху повітря. Замість сирої затхлості з’явився легкий, чистий аромат свіжості й чогось квіткового. Стіни почали світлішати. Облуплена фарба зникла, замінившись гладким, світлим покриттям. Старі дерев’яні столи поступилися місцем витонченим конструкціям з невідомого матеріалу.

Еліан завмер, продовжуючи крутити ручку динамо.

Світло його ліхтаря вже не було потрібне. Згори, з купола, лилося м’яке, рівне денне світло. Обсерваторія більше не виглядала покинутою. Вона виглядала… живою. І зовсім іншою.

На стінах з’явилися великі, напівпрозорі панелі, на яких пливли зображення. Вони були об’ємними, рухомими. Еліан підійшов ближче і прочитав напис, що висів над одним із них:
«Голограма».

Слово було написане латиницею, але він не розумів, що воно означає. Зображення показувало якусь планету, що оберталася, з підписами, яких він не міг прочитати.

Він підійшов до великого столу. На ньому лежали не дуже тонкі, але досить легкі аркуші, схожі на картон, але набагато міцніші. Еліан взяв один і завмер.

Весь текст був написаний шотландською гельською.

Чомусь не латиною, як зазвичай. І не англійською. А саме тією мовою, яку в його світі вважали майже мертвою, якою розмовляли лише в деяких шотландських селах і яку вивчали як спадщину. А тут нею були написані всі нотатки, всі підписи, всі книги на полицях.

Еліан переглянув ще кілька аркушів. Його руки тремтіли.

— Це… неможливо, — прошепотів він. — Ця мова… вона тут… жива.

Він підійшов до великого вікна-арки і виглянув назовні.

Місто внизу було зовсім іншим. Не схоже на Единбург, який він знав. Будівлі були вищими, витонченішими, з великими скляними поверхнями. По вулицях рухалися дивні екіпажі без коней — тихі, гладкі, такі, як він бачив раніше. Над дахами пролітали якісь апарати, схожі на величезних птахів з крилами, що світяться.

Еліан відступив на крок назад. Його охоплювали подив і радість водночас. Ну не може бути божевіллям те, що він бачив тут. Але й пояснити собі він також не міг.

— Це ж той світ, що я бачив на Файф-Нессі, — протерши обличчя, наче знімаючи павутину, прошепотів він. — Але невже це знову зникне, як тоді?

Еліан швидко підбіг до одного зі столів і взяв до рук один з тих дивовижних, твердих аркушів. На дотик матеріал був гладким, майже невагомим, але водночас міцним.

«Якщо я триматиму його в руці — цей світ вже нікуди не зникне», — подумав він, міцно стискаючи аркуш.

Важко дихаючи від хвилювання, його погляд зачепився за зображення. На аркуші була ця сама обсерваторія на Калтон-Гілл, але геть не така, яку він бачив ззовні. Вона виглядала витонченішою, світлою, з високими арками і тонкими, майже прозорими конструкціями, що переливалися м’яким сріблястим сяйвом. Під зображенням був підпис незвичними літерами, але Еліан одразу впізнав мову — це знову була шотландська гельська. Здається, тут вона була панівною й сучасною.

«Обсерваторія Ард-Шуіл» — прочитав він. — Високе око? Кельтскою?

Він з подивом випадково ковзнув рукою по поверхні аркуша — і зображення змінилося. Тепер перед ним рухалися живі картини: люди в світлому, елегантному одязі з яскравою вишивкою ходили між телескопами й дивними світловими панелями, торкалися їх руками, і ті змінювали зображення. Усе було наповнене спокоєм і якоюсь тихою, впевненою гармонією.

Еліан не встиг роздивитися детальніше, як світло від динамо-машини почало тьмяніти. Обсерваторія втратила блиск і сяйво. Стіни знову стали темними й облупленими. Живі зображення зникли.

Він підбіг до динамо, щоб покрутити ручку, і в згасаючому, жовтуватому світлі помітив, що в його руках не дивовижний аркуш з  живим зображенням, а стара, пошарпана світлина з обсерваторією на Калтон-Гілл.

В розпачі Еліан швидко провернув ручку. Світло повернулося. І на диво разом з ним повернулася й обсерваторія Ард-Шуіл — чиста, світла, простора й велична.

Еліан на мить застиг. Здається, він зрозумів. Він збагнув у чому справа. Інший світ відкривався тільки завдяки електричному світлу від його динамо.