Розділ 21

Розділ 21

Коли бій тривав уже майже пів години, союзники один за одним почали відходити й ставати за спину Володимира щоб його щити їх прикривали. Резерв в них було повністю вичерпано, а отже, якоїсь користі в бою вони вже принести не могли.

І тоді Володимир відчув, що мітки більшості його людей наближаються до палацу. Дімитрій та більшість загону йшли на допомогу своєму барону. Тепер правила гри знову змінювалися.

Щоправда, дружинникам ще потрібно було спочатку пройти крізь охоронців самого палацу, а потім іще й подолати його коридори.

Хоча був і інший варіант. Саме його Володимир і наказав задіяти.

— Усім, хто ще в змозі виставити щити, забудьте про атаку і нічому не дивуйтеся, — неголосно звернувся він до принца та його прихильників.

Щойно всі щити було активовано, Володимир об'єднав їх в одну структуру і передав Дімі:

— Усе готово.

Роздався оглушливий вибух, і частина стіни палацу просто осипалася.

Ще б пак. Одночасний постріл із десятка рушниць, де цього разу використовували допоміжний ствол, був здатен і на більше.

П'ятеро бійців тримали щит перед строєм, що вже готувався до пострілу з головного ствола. Рушниці були споряджені магазинами із «Зернятками».

Залп.

Десять накопичувачів влучили в захист чаклунів, перевантажуючи його.

Ще залп.

Ще.

І ще.

Після четвертого залпу активного захисту вже не залишилося ні в кого з групи хана. Частина чаклунів загинула.

Жертви давали багато енергії, і це, безумовно, мало значення. Але ця надлишкова енергія не робила мага більш досвідченим. Певною мірою вона навіть шкодила. Звикнувши використовувати майже нескінченну енергію, доки є кого принести в жертву, чаклун чи відьма не вчилися її економити. Не намагалися надто точно дозувати енергію під час створення чар. Потужні щити, вогняні кулі чи повітряні леза, звісно, могли забезпечити швидку перемогу.

Але у всього є межа.

За роки, протягом яких ці люди проводили жертвоприношення, їхні осередки навчилися приймати й швидше перетворювати енергію жертви на придатну для себе. От тільки коли у твій щит усього за декілька секунд прилітає п'яток вибухнувших накопичувачів, цього явно недостатньо.

Ще залп.

І супротивники просто закінчилися...

Куди не подивишся — усюди по залі лежали трупи. Для цих людей уже було однаково, хто саме переміг, а хто програв.

А найбільше мертвих опинилося на тронному помості. Члени ковену та ті, кого вони встигли принести в жертву. Кров просто стікала сходинками й збиралася в калюжі на підлозі.

Султан Ільяс, хоча тепер, мабуть, уже правильніше було казати хан Ільяс, як і всі, хто залишився живим, із подивом та острахом дивився на цю неочікувану допомогу.

— Спокійно! Це мої люди.

Володимир пішов назустріч і обійняв Дімитрія.

Місяць Ільяс-хан вичищав своє місто від цієї зарази. А Володимир йому в цьому допомагав. Ну не зміг він кинути того, хто спочатку вступився за нього, і з ким потім вони пліч-о-пліч відбивали атаки магів ковену та їхніх посіпак.

Відверто кажучи, Володимир і без цього допоміг би знищувати тих, хто піднімав власні сили, забираючи чужі життя. Надто сильною була його ненависть до таких істот, що язик не повертався називати їх людьми.

А допомога й дійсно була потрібна.

Перш за все — сам Володимир. Він був єдиним, хто міг більш-менш упевнено сказати, чи отримував той чи інший маг підсилення за допомогою жертв.

Загалом магічні можливості розвиваються більш-менш пропорційно. Тобто впорядкованість енергії в оболонці мага відповідає її щільності, і саме ці два показники разом визначають резерв мага.

Ті, хто раз за разом пропускає через себе енергію жертв, збільшують лише щільність. А от впорядкованість розвивається так само, як і в усіх інших, — поступово.

Тобто, маючи добре розвинений магічний зір, можна було — ні, не звинуватити когось у причетності до ковену, бо й у природі такий перекіс можливий, — але відрізнити тих, кого варто перевірити, від тих, хто майже гарантовано непричетний, було цілком можливо.

Ну а потім...

Потім знову була саме його робота.

Хоча ментальна магія і не була його специфікою, Володимир ніколи нею ні нехтував. Читати думки було неможливо, а от настрій та відчуття — без проблем. Разом із мислемовою, яка й сама по собі допомагала виявляти брехню та недомовки, знайти тих, хто бодай раз брав участь у жертвоприношеннях, ставало значно простіше.

Неприємний момент стався, коли Ільяс-хан попросив перевірити його власну дружину.

На хана було важко дивитися, коли стало зрозуміло, що та ще дівчинкою долучилася до ковену, а вся її чималенька магічна міць була наслідком десятків і десятків забраних життів.

Правитель відправив її під замок, пообіцявши, що там вона проведе все сво життя. Усім іншим причетним пощастило й того менше.

У ката цього місяця було чимало роботи. Зачитувався вирок, змах сокири — і на одного, найчастіше впливового, жителя Хіви ставало менше.

Не обходилося і без сутичок. Доволі скоро ті, кого можна було назвати чаклунами та відьмами, зрозуміли, що саме на них очікує. Хтось просто намагався втекти, і за ними посилали загони стражі, підсилені вірними новому хану магами.

А хтось і влаштовував бій просто посеред міста. У таких випадках здебільшого долучався вже Володимир зі своїми людьми.

Ільяс-хан, попри всі зненацька звалені на нього проблеми та турботи, чимало часу проводив із Володимиром.

Спочатку були обережні запитання: хто він, як так сталося, що такий потужний загін опинився так далеко від дому, та ще ціла купа інших запитань.

Володимир розповів ханові ту саму історію, що колись і Фетх-Алі-беку в Дербенті. По суті, правду. Тільки без уточнень, що саме він був ініціатором подорожі до Володарів і що всі маги, які йшли разом із ним, справді були його людьми.

Ну і, звісно, розповів про те, що дракони не винні у смертях, які прокотилися планетою.