Розділ 17

Розділ 17 

Сказати, що після того, як Руське королівство змінилося на землі Грузинського царства, що усе навколо одразу стало іншим, було б неправдою. Так, дещо змінилося в одязі, потроху змінювалася й мова, якою розмовляли місцеві. Хоча, якщо відверто, всі ці зміни почалися ще від початку їхньої подорожі — фактично від самого Вірнополя.

Десь місцеві тягнули одну голосну довше, десь закінчували слово по іншому. А чим далі загін віддалявся від дому, тим частіше в розмовах траплялися слова, яких дружинники раніше ніколи не чули. Та по-справжньому помітним це стало тоді, коли вони дісталися узбережжя. Тут вплив інших культур відчувався значно сильніше.

Тепер же все це просто стало ще помітнішим. Від одного населеного пункту до іншого щось змінювалося в одязі. Дедалі частіше звучала незнайома дружинникам мова, з'являлися нові слова, нові звички, нові правила поведінки.

Володимирові було значно простіше. Не те щоб він заздалегідь знав місцеві мови та наріччя, але багаж знань із минулих життів дозволяв йому достатньо вільно спілкуватися практично в будь-якій точці земної кулі. Звісно, місцева мова відрізнялася від звичної йому грузинської, але основа залишалася тією самою. А п'ять потоків свідомості справді робили дива.

Його воїни лише із заздрістю хитали головами, навіть не розуміючи, що самі на тлі звичайних людей і навіть більшості магів виглядали дуже й дуже незвично. Уже за півтора тижня будь-хто із загону міг, хай і не без помилок, але домовитися про якусь угоду з місцевими. А нагода для цього траплялася майже завжди. Гостинність якою славилася Грузія в іншому світі, — тут вона була анітрохи не меншою. Ну і звичайно торгівля. Незнайомі напої, незвична їжа, нові страви. Володимир через це не переймався. Уже що-що, а не допустити проблем зі здоров'ям через незвичні продукти кожен із його людей точно міг.

Грузинське царство змінилося Калмицьким ханством, і разом із цим знову почали змінюватися мова, одяг та традиції.

На жаль, змінювалося не тільки це. Погода також поступово давала про себе знати. Все частіше з неба починало прокапувати, а часом і добре припускати дощем. Там, де ще недавно проходила цілком пристойна дорога, тепер розповзалася багнюка.

Не сказати, щоб калмики зовсім відмовилися від кочового способу життя. Як і століття тому, чоловіки випасали стада худоби. Але й повної відмови від роботи на землі вже не було. Там, де близькість до води це дозволяла, з'являлися поля. За полями — поселення, які з часом виростали в містечка та міста.

Одним із таких місць був Гудин-Балгас — назва, яку перекладали як «фортеця на шумному озері». Місто розкинулося на березі Манич-Гудила, від якого й отримало свою назву. І справді, вітри, що були постійним супутником цієї місцевості, створювали над водою майже безперервний гул.

Спочатку це здавалося незвичним і навіть дещо дратувало. Але через деякий час до шуму просто переставали звертати увагу. Це місто й мало стати притулком для загону до того моменту, коли можна буде продовжити подорож, уже не побоюючись, що коні переламають собі ноги на розмоклій дорозі.

Тут дружинники вперше зіткнулися з такою твариною, як верблюд.

Вони з неприхованою цікавістю розглядали дивовижних для них тварин, коли Володимир розповів, що верблюд здатен обходитися без води більше двох тижнів, а без їжі — цілий місяць, здивування стало ще більшим. І з тим більшим зацікавленням вони вперше скуштували верблюже молоко.

Щоправда, далеко не всі місцеві звички викликали в них такий захват. Дружинники відверто воротили носа, побачивши, як тут топлять печі та готують їжу на кізяках — сушеному гнію тварин.

Добре, що кожен із них мав при собі артефакти на всі випадки життя. Самим користуватися такою екзотикою не доводилося. Нагрівальні артефакти чудово справлялися і з приготуванням їжі, і з обігрівом приміщень.

До речі, всього за пару подібних артефактів Володимир закупив м'яса на цілий місяць дороги для всього загону.

А вибір тут справді був чималим. Осінь — час, коли чоловіки повертали стада та табуни додому. І над степом тижнями стояв аромат заготованого м'яса. Куди не поглянь — усюди щось готували та святкували, святкували та знову готували. М'ясо, риба, кумис, шубат супроводжували життя калмиків буквально на кожному кроці.

А ще були спортивні змагання. Стрільба з лука, кінні перегони, боротьба на поясах...

Афанасій спочатку також хотів вийти поборотися, але Дімитрій лише мовчки показав йому кулака.

Афанасій одразу відступив.

Володимир не втримався від усмішки. Поставивши Діму своїм заступником, він точно не помилився.

Ну яка ще боротьба? Хіба можна було порівнювати змінені тіла магів його дружиників із можливостями звичайної людини? Афанасій просто не подумав і повівся на заклики місцевих. Так, калмики сміялися, підбурювали його та викликали на змагання. Але власну голову теж варто було мати. А то наступного разу так і проти дітей вийти можна, якщо ті покличуть.

Так минула осінь. І лише наприкінці листопада земля нарешті достатньо промерзла, щоб дороги знову стали придатними для подорожі. Тепер їхній шлях лежав на південь — ближче до Кавказьких гір і Персидського царства.

Місцевість поступово змінювалася. Степи залишилися позаду, їх змінили передгір'я, а невдовзі Кавказькі гори постали перед мандрівниками у всій своїй величі.

Далі шлях знову повернув на схід — тепер уже вздовж гір. Володимир знав, що незабаром на них знову чекатиме тривала зупинка. Узимку судноплавство на Каспії хоча й було можливим, але ризикувати він не збирався. Якщо шторм накриє їх посеред моря, усіх його здібностей може просто не вистачити, щоб урятувати власних людей.

Ні. Раніше квітня навіть думати про подорож кораблем не варто. Володимир зітхнув. Минуло вже більше восьми місяців відтоді, як вони виїхали з дому, а подолали поки що менше третини необхідного шляху. Попередні розрахунки виявилися надто оптимістичними.