***12

Ось разом з іншими тваринами з глибин озера вийшла постать кішки рисі. Стомлена, схудла, але нескорена. Наближається до мандрівників.

— Рисеє, ми раді, що ви вільна, — промовила Надійка до тварини.

— Дякую тобі, дівчинко, за ім'ям для мене і всіх тварин цього маленького світу. Ти зробила велику справу для нашого існування. І вам спасибі, лисице, за виховання мого сина. Вовче, ти справді Хоробрик. Якби не ти, то дитина не визволила б нас, — звернулася до Надійки, Вогнелиски та до Хоробрика.

— Ви хороша охоронниця, та дбайлива матір. Зірколапе, це твоя справжня мама, — звернувся до рисеняти. — Але я завжди любитиму тебе як рідного.

— Але... У мене тепер дві матері, — розгублено промовило кошеня.

— І ще. Ти тепер мусиш залишитися у долині ночі. Тут твій дім і твоє призначення берегти мир і злагоду між нашими долинами, — лисиця тремтячим голосом промовила, адже для неї це втрата дитини. Вона розуміє, що немає права вчинити по-іншому.

— Мамо... — розчарування у голосі та думках Зірколапа бере гору.

— Я не залишаю тебе, що ти. Ми будемо навідуватися один до одного,  але потреба цього світу не дає змоги зробити інакше, — підійшла та лизнула своє рисеня. — Все буде добре.

— Тепер мене люблять удвічі більше, — намагається не засмучуватися кошеня та шукає позитив у цій ситуації. Рисея підійшла до свого Зірколапа та притулила до нього голову на знак обіймів.

— Ну що ж, Надійко, тобі теж час повертатися додому. Бабуся хвилюється. Ми дякуємо, що ти подарувала імена тваринам. Ти більше ніколи не заходь так далеко у ліс. Це небезпечно! — Вогнелиска пропонує дівчинці повернутися до своїх рідних.

— А як же бути із тими, хто вийшов з озера? Їм теж потрібні найменування, — дівчинка не дуже хоче покидати друзів.

— Усі, хто був у озері пригадають свої минулі імена. Озерзір має властивість не тільки ув'язнювати, а й зберігати спогади, — запевняє рисиха.

— Тоді мені, мабуть, й справді пора, — засмучено, ледь не плачучи, промовила дівчинка.

— Можна я Надійку проведу додому? — Зіпколап хоче побути з подругою якомога більше.

— Ти сюди привів дитину, тому маєш на це повне право, — промовила Вогнелиска. — Надійко, нам тебе не вистачатиме.

— Бережи себе, дитино, — Рисея підійшла та лащиться біля дитячої руки.

— Ти хороший друг. Ходімо я покажу вихід із долини ночі у твій світ і час, — додав Хоробрик.

— Ой, зачекайте! Ми ж не нагородили назвою долину, — згадала дівчинка.

— Так, це потрібно зробити, щоб чари розвіялися остаточно, — рисиха погоджується із наміром дитини.

— Отже, думаю, що назва Рівнодення личитиме цій місцевості. У цей день буде найдовша ніч у році, а тоді, коли ми найменували долину дня — найдовший день, — промовила урочисто дівчинка.

Після цих слів усе стало навкруги неймовірно темно, немов темрява опустилася та лягла на цілий світ. Уже через декілька хвилин у далині з'явися невеличкий вогник, який збільшується.

— Нам пора, — почувся голос Хоробрика. — Я доведу вас до вогника, а далі підете у двох.

Дівчинка, рисеня та вовк пішли на світло.