— Що?! Як?! Де вони поділися?! — віднайти їх! — кричить злий і сердитий вовчисько. Армія охоронців винюхують чужинців.
— Що ж нам робити? Як бути? — ледь чутно озвалася дівчинка.
Ніхто не встиг промовити ні слова, як десь під корінням дерева хтось пропищав:
— Сюди ходіть. Я проведу вас.
— Що? Куди? А, це чарівне дерево й має свій хід, — Хоробрик згадав про чудодійну хованку. — Я ще малим ховався тут, коли грали з друзями в хованки.
Ніхто не чекав запрошення і не думав, що це може бути небезпечно. Мерщій улізли у яму. Притихли, бо вовки все нишпорять, шукаючи здобич.
Лише коли охоронці не змогли відшукати, позаяк це дерево має свій свіжий та цілющий аромат, який перебиває всі інші запахи, друзі вирушили рухатися далі. Вовки втратили слід та вимушені повертатися до нових пошуків.