***3

Пройшовши по нічному лісі кілька метрів розпочалася їхня нова пригода.

— Сьогодні місяць високо осів на небі, а зірки сяють як ніколи яскраво, заповнюючи простір красою та таємничістю, — промовила думки в голос лисиця. Обертається на всі боки, намагаючись упильнувати чиюсь присутність.

Десь неподалік почувся шурхіт,  а потім ці звуки почали доноситися уже повсюди. Спочатку помітили тіні, які здаються дивними, що виходить з-під дерев та кущів.

Перша тваринка, що виглянула до них, маленька і має великі очі та пухнастий хвіст.

— Ми чули й бачили, як зраділи наші дерева після твого подарунка.  Чи не могла б ти й мені подарувати якесь ім'я,  бо в повсякденному житті я просто білка, — невпевнено промурижила собі під ніс тваринка.

— Так, звичайно, я маю багато імен для кожного з вас. У тебе дуже красиве блискуче хутро. Якщо я назву тебе Білкоблис, тобі подобається, — Надійка теж задоволена вдалою назвою.

— Дякую тобі. Тепер і в мене є найменування,  а не просто «білка», – весело пострибала по гілках дерев, щоб поділитися зі своїми подружками.

Друга тварина, що визирнула із-за одного із дерев не на жарт перелякала подорожувальників, позаяк вона схожа на вовка, але її шерсть сіра із білими плямами.

– Ви не бійтеся мене. Я звичайний вовк, але не нападає ні на кого, й не маю права на патрулювання та вилов ні тварин, ані людей. Мене не взяли до племені через окрас хутра та бажання справедливості. Я теж дуже хочу мати ім'я. Твоя робота, дівчинко, уже має відголосся й на цій місцині, — вовк теж просить того ж.

— Я зрозуміла. Ти дуже хоробрий, якщо пішов проти волі зграї. Тому назву тебе Хоробрик. Підійде таке ім'я? — дівчинка нагнулася та притулилася до мордочки вовка. Дитина намагається підбирати найменування за бажання її майбутнього носія.

— Я щасливий, що маю ім'я. Дякую тобі, дівчинко, — вклонився подорожувальникам вовк. — Якщо потрібна допомога, я все зроблю.

– У нас є велика місія. Ми маємо всіх у вашій долині нагородити іменем, але ми не знаємо як потрапити у цю долину, — Вагнелиска наважилася розповісти істинну причину їх приходу сюди.

— Ви можете нам у цьому допомогти? — цікавиться Зірколап.

— Хто? Я? Ой, тільки не це. Мені не можна проводити нікого у долину. Я не маю на це особливих документів. Тобто вони їх називають «Дозвіл на чужинця». Такі є тільки у вовків-стражників, а я не такий нажаль, — пояснює неможливість виконання прохання.

— Але можна ж зробити хоч щось, щоб потрапити у вашу долину? Будь ласка! — благально просить Надійка.

— Ну, добре-добре, я розкажу вам маленьку таємницю. Але нам краще заховатися в іншому місці — тут небезпечно. Тим більше, що всі уже знають, що ви за межами дерев-сторожів і будуть готові зустрічати чужинців неприязно, — застерігає Хоробрик.

Друзі вирішили довіритися новому знайомому та тихцем слідують за ним.

Пройшли всього з декілька дерев, як вовк зупинився та наказав лізти у нору.