***2

Стражі цієї долини не забарилися й уже через пару хвилин почулося вовче завивання й тиха хода когось.

— Замріть і не рухайтеся! — наказує Вагнелиска.

Усі троє, майже не дихаючи, причаїлися між гіллям.

Два великі сірі вовки. Вони обнюхують все на своєму шляху. Грізно ступають м'якими лапками по прохолодній траві.

— Де ж вони? Ти їх чуєш? — каже один до одного.

— Ні, із цими літніми ночами усі запахи перемішуються, чи це я уже старий став? Мабуть, ця сорока сказала неправду. Завжди вигадує якісь нісенітниці, — розмірковує в голос другий.

— Даваймо у дерев-сторожів запитаємо, — пропонує один із них.

— Мабуть, прийдеться. Не люблю я з ними розмовляти. Вони занадто дивні, я й сам їх іноді боюся, — відповідає другий.

Тихцем наближаються до сторожів лісу. Підійшли ближче, але на безпечну відстань.

— Скажіть нам, дерева, чи проходив поміж вас хтось не свій? — невпевнено запитує.

— Чужинці тут були? Бо сорока уже по всій долині рознесла, що дівчинка сюди увійшла й іменами вас нагородила? — набрався хоробрості другий.

— Це ви до нас? — грізно поглянуло одне із дерев.

Вовки не встигли нічого договорити, як почувся регіт другого дерева:

— Ти це чув, Егешко, вони сказали, що та дівчинка чужинка! Ти тільки подумай, що їм про це розповіла сорока! Еге-ге-ге! — заходить від реготу.

— Так, Гигишко, вони так сказали, — теж розсміявся.

— А вам що до цього? Ми — вільні дерева. Ми — сторожі цього лісу. Й самі вирішуємо, хто свій, а хто — ні! — сміх зник так, ніби ніколи й не було.

— Це ви тут чужинці! Вони дали нам щось набагато важливіше, ніж те, що ми мали. Дівчинка нагородила нас іменами, а це набагато важливіше, ніж вічна темнота, — пояснює сторож, той, що ліворуч.

— Раджу вам, вовчища, забиратися звідси якнайшвидше, допоки ми маємо бажання вас помилувати, — доповнило дерево, те, що праворуч. І після цього зірвався сильний вітер і віти гілля розвиваються у різні сторони, намагаючись впіймати вовків.

Після такого дійства й слід простиг цих тварин.

Коли все втихло. Вітер зник, ніби ніколи й не було його, а дерева уже не видаються грізними.

Надійка, Зірколап та Вогнелиска наважилися вийти зі своєї схованки. Дерева-сторожі не звертають на них уваги, а розмовляють про щось веселе. Навряд чи вони були коли-небудь такими щасливими.