***4

Надійка ще ніколи не спала у такому незвичному ліжку як сьогодні, але їй тут було спокійно й комфортно. Та ще й Зірколап зігрівав її своїм тілом.

Прокинулася й розглядає свій нічліг. Дівчинці не дуже віриться, що події вчорашнього дня є правдою. Їй більше здається, що це їй наснилося і вона от-от прокинеться та мерщій побіжить розповідати бабусі про свій сон. Та погладить дівчинку по голівці й скаже: "Це, дитино, сон, тільки сон".

У роздумах не помітила, що в печері-кімнаті уже є ще хтось.

— Уже ранок. Прокидайтеся. Сьогодні на нас очікує ще багато безіменних звірів. Наша місія — помирити день і ніч, — захоплено промовила Вогнелиска.

— Мамо, ти повернулася! — підскочило рисеня на свої чотири лапи.

— Звичайно повернулася, бо ти на мене чекав. Ніч була важкою, але ми змогли вберегти всіх звірів дня від вовків ночі. Цього разу вони не вкрали ні одного з нас, — спокійно і трохи втомлено промовила лисиця.

Через декілька хвилин всі троє уже стоять біля таємного входу нічного прихистку.

— А де ж подівся Дядько Кріт? — стурбовано промовила Надійка.

— Він не відпочиває до пізнього часу, тому уже давно порядкує десь по своєму тунельному господарству. А вас не хотів тривожити перед пригодою, що на нас чекає, потрібно як слід відпочити, — розповідає Вогнелиска.

Сонце уже розпочало похід по блакитному небу, випроставши свої промені по горизонту та освітивши долину яскраво-оранжевими проміннями.

За декілька хвилин уже лисиця, рисеня, та маленька дівчинка стоять біля річки, спостерігають за пробудженням дня.

— Сьогодні на нас чекає велика справа, — продовжила Вогнелиска. — Ми маємо відшукати всіх безіменних тварин і допомогти їм здобути свої імена. Тільки тоді дінь і ніч здобудуть рівновагу, коли звірі віднайдуть істинних себе. Наші найменування загубилися в часі, але ми віримо в те, що Надійка допоможе знайти нас справжніх.

Зірколап з нетерпінням чекає на пригоди, а от Надійка навпаки, стривожена великою справою.

— Ми готові, мамо. Разом ми зможемо пройти цей шлях.

Вони зібрали всі сили в одне ціле та вирушили в похід, готові побороти всі виклики дня. Долина оживає з приходом сонця і, навпаки, завмирає із появою ночі. Здається, що кожна рослинка, кущик, деревце, травинка, озерна вода — усі вони шепочуть їм свої таємниці. Вогнелиска знає напевно, що настала епоха незабутніх днів та змін біоритму життя.

Не дійшовши до головної вулиці долини, де мають зібратися звірі, які ще не здобули свої імена. На шляху трапилася маленька сова, яка мирно дрімає на гілці старого дуба.

— Привіт, маленька сова, ти уже отримала свою назву? Як тебе звати? — запитує Зірколап.

Пташка, здивовано, ледь розплющила очі та  підняла голову, відповідає: — У мене немає свого імені. Я просто сиджу тут і дрімаю, бо усю ніч патрулювала долину від ворогів. Шкода, що можу свідомо мислити тільки вночі.

Вогнелиска посміхнулася і сказала:

— Наша дівчинка допоможе тобі. Віднині ти не безіменна.

— Надійко, знайди для пташки щось хороше, — попрохало рисеня.

— Тепер у тебе, маленька сова, буде власне ім'я. Ти будеш називатися Зірсова. Тобі подобається? — зацікавлено промовила дитина.

— Дякую-дякую-дякую! Я Зірсова. Мені подобається! — сова радісно викрикнула і відлетіла десь у далечінь долини.

Друзі відчули, що роблять потрібну та правильну справу. Ще з більшим запалом помандрували вперед.

Не пройшовши декількох метрів, як Зірколап радісно вигукнув:

— Дивіться, скільки звірів збирається на основній вулиці долини.

А звірів ставало все більше. Вони виходили зі своїх нірок та лігвищ, щоб отримати імена.

 І так, долина наповнилася звуками радості, вдячності й скрізь звучать різні імена. То звірі кличуть один одного.

Коли усі тварини, які були в долині та на околиці неї, отримали найменування — Зірколап промовив:

— Надійко, ти зробила усе, що потрібно. Це змогло надати перевагу світлу, тому день стане трохи більший, ніж ніч. Сонце подарувало нам свою прихильність, — радісно стрибає коло дівчинки.

— Ти не радій так, нам потрібна дружба дня і ночі, а не хто більший шмат доби вхопить, — застерігає Вогнелиска.

— Ви праві. Нам потрібен мир, а не перемога, бо дуже велика ціна їй. Жодна перемога не варта існуванню живого. Я піду туди, принесу мир на ці землі, — сказала дитина.

— Не ти підеш, а ми підемо! Правда ж, мамо? — підтримує рішучість рисеня.

— Звичайно, ми все робитимемо разом. Надійко, ти дала нам шанс мати найменування й бути особистостями, а ми ніколи не залишимо тебе у біді. Тим більше, що без Зірколапа ніхто не пройде у долину ночі, яка знаходиться у гущавині лісу.

— Чому, мамо, без мене не потрапимо у лігво істот ночі? — не розуміє рисеня.

 — Там є ворота чарівні, які пропустять тільки своїх. А ми із Надійкою чужі. Лише ти, мій Зірколапе, маєш на грудях знак зірки ночі, — лисиця розповідає про причини потреби бути разом.