Розділ 1

                                                                         Музейні експонати — руками не чіпати!

                                                                         ( P.S.  В містичні окуляри —  не заглядати!)

— Шановні гості, наша екскурсія —  завершена. Всім дякую за увагу! До нових зустрічей!

   Елеонора видихнула і нарешті дозволила собі розслабитися — перший день в якості екскурсовода пройшов успішно. Залишилося тільки поставити підпис в робочому журналі та спокійно їхати додому.

   Аж не віриться, що вона, вчорашня студентка, віднині — гід музею! Випадково знайдене оголошення про відкриту вакансію, коротка співбесіда, миттєва перемога серед тридцяти кандидатів, як за помахом чарівної палички!

   Дівчина підійшла до високого вікна, зазирнула за важку штору —  внизу кілька туристів поспіхом робили останні неймовірні фото на фоні вечірнього замку, а невдовзі автобус вже зник у у багряних променях сонця, залишивши за собою круговерть осіннього листя.

— Про що замислилась? — на плече дівчини лягла тепла долоня пані Ірини, старшої наукової співробітниці музею. — Робочий день вже закінчився. Ходімо!

— Так, так. я зараз, тільки ще раз все огляну…

— Дивись, Норо, музейні експонати руками не чіпати, за червону стрічку не заходити! — пані Ірина жартівливо насварилася на дівчину пальцем, засміялася і поцокотіла каблучками вниз по сходах. За хвилину грюкнули важкі двері.

   Елеонора вже взяла пальто, сумочку і раптом почула глухий стук — зі столика впали окуляри мадам Фреї.

— Але ж не заспокоїться чаклунка!

   Вона колись читала цю історію: мадам Фрею та її сестру Елеонору в малому містечку боялися, вважали відьмами, а однієї ночі їх заміський маєток несподівано блискавично згорів, мов оберемок сірників. Вранці на згарищі знайшли тільки обгорілі окуляри. Вони якраз і знаходилися в експозиції середньовічної містики за скромною табличкою: «Музейний експонат № 9. 15 ст.»

   Елеонора підняла окуляри і, скрикнувши, впустила їх на підлогу — вони були пекельно гарячими, а в лінзах відбивалася якась моторошна фігура дивної жінки!

— Що за!.. — дівчина, мов загіпнотизована, поволі одягнула окуляри — все навкруги враз змінилося: музейна зала перетворилася на туманний ліс, блискучий паркет — на густу траву, а десь позаду почувся тріск палаючого будинку. До неї швидко наближалась чиясь постать.

— Про що замислилась, сестричко? Нам вже час іти... Елеоноро, я чекала на тебе цілу вічність! — висока худорлява Фрея в темній сукні, обійняла її,  і дві жінки, тихо сміючись, розтанули в багряних променях сонця, залишивши за собою вихор осіннього листя…