Глава 19

ГЛАВА 19

Застати вдома всезнаючого діда виявилось надскладним завданням. Чоловік з совиними очима - учень чи помічник чаклуна, Міра так і не з’ясувала  – одно висолоплював жирну голову з дверей і набридливо буркав, що старець то на базарі, то на прогулянці. Олексія бісила відверта брехня, тому взявся ловити діда самотужки. Кожного вечора він приїжджав до його хатини на околиці й вичікував, поки на порозі з’явиться мудрець, але марно. Впертості слідчому було не займати, тож він заповзято слідкував за будинком. Так для нього минули січень та лютий: зранку він відпрацьовував робочі години, відваджуючи Антона від пошуку нових доказів у відкритій справі про вибух, а ввечері пильнував на старезного вередливого дідугана. Навіть Мирослава махнула рукою на спроби виловити його вдома, яким би важливим це не здавалось.

Тим часом дівчина розвивала чародійну взаємодію з рунами. За допомогою знаку Беркано, що символізувала зріст, хороше фізичне та духовне самопочуття, вона за хвилину виростила з завчасно придбаного у квітковому для тренування крихітного насіння фіалки в повноцінний кущ з серцеподібним листям. А потім намертво знищила його за участі руни Інгуз, що означала завершення циклу або етапу життя. На жаль, тільки цього магічного максимуму за суху морозну зиму досягла Міра. З тих пір як Олексій у війні з надприродним став на її бік, вона відчувала шалену підтримку, та разом з тим підвищився рівень відповідальності. Дівчина страшенно боялась підвести слідчого, який повністю їй довірився.

Вирахувавши, де знаходяться вікна Олексія, вона кожного вечора заглядала туди, дожидаючись, поки чоловік добереться зі зміни та увімкне блакитне льодяне світло, і різко відскакувала, коли слідчий ловив за нахабним підгляданням. Мирослава засумувала, тільки-но чоловік після одужання повернувся додому, бо звикла до його присутності та хотіла, аби він залишивсь. Але зізнатись у своєму нечуваному бажанні – явний перебір. Щоразу, розмовляючи телефоном, вони дивились один на одного з вікон, імітуючи близьке спілкування. Міра часто прохала перевірити, чи не завалявся її одяг на даху з двадцятого серпня, на що Олексій щільно затуляв штори й завершував виклик, і вона уявляла, як чоловік закочує очі й заходиться сміхом.    

Мікмаки не підкидали нових трупів й взагалі ніяк не афішували своє існування. Виняткове затишшя визволило трохи місця у думках, аби Мирослава занурилась у хід справ, що навісив Віталій Володимирович в мерії. Кожну зустріч з підприємцями, комунальниками, культурними діячами та іншими відвідувачами помічниця ретельно занотовувала, щоб пізніше викласти у стрічку новин, підвищуючи рейтинг Шеремета. Чесно кажучи, він сам потерпав від кількості проблем, що йшли разом з посадою міського голови. Та справжньою занозою для Віталія Володимировича став ніхто інший, як Роман Зарильський, який щовечора дзвонив Мирославі, аби запланувати обід з Шереметом. Начальник комбінату мав на меті розширити кар’єр, але розкопки торкатимуться прилеглої території села, тому потрібна була згода голови сільради. Аби схилити того до взаємовигідної співпраці, Зарильскому було не обійтись без допомоги всюдисущого мера. Після зустрічей із начальником підприємства Шеремет виглядав ще блідіше, ніж зазвичай. Мирославу так і смикало ляпнути: «А ви прийміть ще одну дозу, пане, може, полегшає». Та не наважувалась. В якийсь момент їй закортіло намовити руни, але вирішила, що не варто витрачати енергію на всяких наркоманів. Віталій Володимирович же чемно обходився з помічницею, що незмінно супроводжувала його на нарадах та зустрічах, цікавлячись її самопочуттям та даючи поради щодо здорового сну.  

Початок весни не приніс жаданого тепла, що добряче засмучувало Міру, яка так і не придбала новий зимовий одяг. Поліна з Дмитриком зостались у Вишневенках, й дівчина безмежно тужила за ними, нехай і щоденно бачилась по відеозв’язку. Поліна підмічала дивні зміни в настрої та поведінці Мирослави, але вона їх не коментувала, а надумала якомога скоріше приїздити до міста і вивалити сестрі в обличчя.

Перший повноцінний святковий весняний день Міра заслужено проводила за переглядом романтичного ненав’язливого серіалу, в якому просто зобов'язаний бути хеппі енд. Вона напівлежала, пожовуючи карамельний попкорн, а поруч примостився сонний Мунні. Останнім часом кіт те й робив, що спав та ластився почухати під ошийником – окрім цього того нічого не цікавило. Поряд з пухнастиком Міра й сама почала куняти, як забелькотів вхідний дзвіночок.

- З Міжнародним жіночим днем! – на порозі всміхнений Олексій протягував великий жовтий конверт, в якому міг би вміститись випуск журналу «Cosmopolitan».

- Дякую, - вона прийняла подарунок, витягуючи з конверту зшиті листи А4. - Вау, що це?

- Результати судмедекспертизи, - заявив щасливий слідчий, приземлився на нагріте місце Міри та забрав миску з попкорном, з’їдаючи декілька роздутих кукурудзяних зернин.

- Виправ мене, якщо я помиляюсь, але в цей день жінок прийнято балувати квітами та чимось солоденьким, бажано ігристим рожевим, - жирно натякала дівчина, - а ти даруєш мені висновок патологоанатома? 

- Не подобається, то я заберу, - знизав плечима Олексій й вирвав папірці з дівчачих рук.

- Ні, віддай! – схаменулась вона. - Тут щось важливе?

- Бомба! – випалив чоловік та через спантеличений погляд Мирослави виправився:

- Я маю на увазі не те, що ти… ну, там мітинг, руни а… , - слідчий відкашлявся. - Міро, просто поглянь. Сьогодні вночі знайшли тіло ймовірного наркомана. Але, опа, сюрприз – наш випадок. Передозування барбітуратами, проколи в язиці та відсутність нігтя на мізинці, чого вже давненько не спостерігалось. Та вишенькою на цьому суперпупер дорогому десерті є те, що Ксенія нащупала залишки звивин у носі.