Глава 8

ГЛАВА 8

Чорне таксі зупинилось акурат напроти монументальних зернистих сходів, що вели до розбуялого пілястрами та акантами над кутами фронтонів театру драми та комедії. Двері автівки відчинились, і з них, не кваплячись, вийшла розкішна дівчина. Притримуючи темну, всипану блискітками тканину сукні, вона обережно виставила спочатку праву ногу, а потім ліву. Дівчина пустила матеріал – і короткий шлейф ковзнув литками до підлоги. Сукня з v-образним вирізом ідеально облягала тендітну фігуру, підкреслюючи лебедину шию з одинокою родинкою в яремній впадині. Завите волосся водоспадом струменіло по спині, пасма, що падали на лоб, були заколоті, щоб їх не довелось раз за разом заправляти за вухо. Елегантний макіяж приховував недоліки шкіри від постійних безсонних ночей та кропіткої праці.

До будівлі звідусіль підходили гості. Вишукане вбрання, яке зберігають для подібних урочистих заходів, було випрасуване та накрохмалене, немов навмисне, аби прикрасити глянцеві обкладинки. Леді, яких тримали під руку кавалери, щось тихенько їм нашіптували, час від часу хіхікаючи в долоньку. Групки друзів барвисто реготали, викликаючи здивування в перехожих. Вони підіймались до театру, зникаючи за високими кедровими дверима. Перш, ніж пуститись за ними й провести незабутній довгоочікуваний вечір, Мирослава завагалась.  

Густі темно-сині хмари дзиґами закручувались по розрізаному жовто-рожевими смужками небесному тлі. Вони котились повільно, викидаючи білесеньку серпантинову облямівку. Сонце майже сіло. Повітря просякло вологістю й приносило вогкість, яка чіплялась за щоки та скаржилась на безглузду затримку літа. Полудневе тепло збирало речі на південь, поступаючись вахтою холодному циклону. Доречно було б взяти піджак, ба навіть, куртку, щоб не змерзнути пізно ввечері. Проте завбачлива Міра сьогодні, як на голках, бігала від своєї квартири до Поліниної, аби завчасно приготуватись до святкового заходу, і зовсім забула про нічне падіння температури.

Таксі рушило далі, і дівчина не бачила сенсу стояти на самоті. Повз не проходило жодного знайомого обличчя, а в театрі точно мала метушитись Софія.

Мирослава була права. Колега, вказуючи пальцями на ряди балясин на другому поверсі, гомоніла з директором театру – кремезний чоловік в строгому костюмі зосереджено кивав на зауваження Софії. Міра засоромилась перервати розмову, але сама організаторка, ледь помітивши секретарку, покинула чоловіка і підійшла до неї.

- Визначний вечір, - шквально замахала Софія, цілуючи дівчину в щоку. Її піднесений настрій Міра відчула тільки-но увійшла.

- Оригінально, - секретарка відмітила здоровезний бант на строкатій синьо-зеленій сукні.

- Я старалась, - Софія покрутилась навколо себе, від чого бант кумедно застрибав. – Між іншим, ти теж виглядаєш своєрідно. Ніколи не бачила тебе в сукнях максі. Тобі личить. А як Микита побачить виріз на грудях, то всі цифри повискакують з його заповненої алгоритмами голови.

Мирослава відмахнулась й засміялась, проте щільніше притисла краї тканини, аби не накликати зайвих хижих поглядів. В холі назбиралось чимало люду, нехай до початку дійства ще півгодини. Дівчина обводила витриманий грецький інтер’єр кімнати, натикаючись на прикрашені синьо-фіолетовим орнаментом колони, натягнуті трикутні прапорці під стелею та накриті темним ситцем столи, що ломились від закусок. Сливовий колір стис у своїх обіймах приміщення. І хоча робив він це ненав'язливо (як прості серветки під канапками з ікрою), проте несвідомо проводиш паралель з домінуючим кольором у брошурці Шеремета.

- Добре попрацювала, - відзначила внесок колеги Міра.

- Дякую, - запишалась вона. - Але свинею бути не хочу, тому скажу – Артем взяв на себе більшу частину приготувань – їжа, офіціанти та музики. Я завинила йому пляшку пива.

- Якось мізерно для вдячності, - прикинула секретарка, потираючи шию.

Насправді в агітаційному офісі всі давненько піджидають, коли Софія та Артем вгамуються та дійдуть згоди. І як казав Степан: «Перший крок до примирення має зробити саме Софія».

- Попервах достатньо, а там видно буде. О, - дівчина вгледіла Артема, що ніс стос буклетів, - ми ще тут розкладемо листівки, а ти не журись, розважайся!

Дівчина підхопила театральну програмку, з якої яскраво всміхались актори трупи. Зі стислої інформації на аркуші можна було ознайомитись з іменами тих, хто плідно працював над проектом: режисером, художниками, виконавцями. Місцями шрифт був занадто дрібним, тому Міра просто милувалась обкладинкою з двома симпатичними чоловіками. Палітурка програмки співпадала з постерами вистави, закріпленими на штативах по колу приміщення. Скоро їх додадуть до колекції театральних артефактів. П’єса повинна продовжуватись близько двох годин, після яких глядачі мали б вийти задоволені та окрилені. Цитата режисера у програмці виголошувала: «Поринути у незграбне, комічне та безглузде кохання і не повірити, що це воно і є – легко. А от обійти його – справа не з простих. Воно зачепить кожного. І вас не залишить байдужим. Закладемось?». Міра хотіла скоріше перевірити його слова, але до вистави треба було витримати колючі випади опонентів Шеремета, що вже блукали кімнатою в пошуках здобичі. Коли вони підходили надто близько, дівчина ховала своє обличчя в тіні за постером. На жаль, так продовжуватись довго не могло, тому вона набиралась терпіння, щоб пізніше влучно виставити щит. Журналісти жваво опитували відвідувачів, оператори ж фіксували пікантні моменти вечора.

Все більше гостей заповнювали хол: деякі чаркувались й одним махом спорожняли бокали з ігристим вином, травлячи химерні байки, поки їх скептично оцінювали інші запрошені; ігноруючи звеселяючі смішки, деякі роздивлялись драматургічні акрилові картини на стінах, зміст яких так і залишиться для них загадкою. В кімнаті ставало задушливо, і програмка стала в нагоді – Міра активно нею обмахувалась. Кружляючи юрбою, дівчина шукала, хто б міг скласти їй компанію. Однак, розглядаючи публіку, Мирославі марився образ покійного брата, що переслідує її і уві сні, і наяву. Місяць тому живий мрець з’явився прямо перед будинком, і з того часу життя дівчини заново наповнилося стресом та панікою. Не минуло дня, аби вона не захлиналась у страху від побаченого.