Небезпечний план

Задимлений шинок зустрів гостей напівтемрявою, важким запахом кислого вина, тютюнового диму та змоклого під дощем кінського сукна. Усередині було повно різношерстного, похмурого люду: якісь бродячі торговці, мовчазні вигнанці з навколишніх хуторів та таємничі подорожні, що ховали обличчя в глибині каптурів і явно не бажали викривати свого імені. На диво, ця строката й небезпечна компанія поводилася геть чемно. У кожного з них за плечима тяглася своя темна таємниця, ніхто не шукав зайвого конфлікту з дозорами чи місцевою владою. Тут діяло давнє, неофіційне правило прихистків: пий своє, дивись у кухлик і не лізь із розпитуваннями до сусіда.

Тож Назар, Андрій та дівчата почувалися в цьому кутку максимально затишно та безпечно. Шинок був старий, меблі подерті й посічені ножами, вино — немилосердно кисле, а з наїдків шинкар міг запропонувати лише черствий, мов підошва, житній хліб та тушковану капусту із сухими шкварками. Але в цю годину жоден не перебирав харчами.

Вмостилися в найдальшому, затемненому кутку біля глухої дубової стіни. Зоряна, притамувавши подих, слухала шепіт Миросі про її блукання, дикі плавні та рятування. Дівчина була наче зачарована цією моторошною й дивовижною казкою, аж поки з боку церковного пагорба раптом не прорізав вечірнє повітря глухий, натужний дзвін отця Олега. Він калатав пронизливо й важко, сповіщаючи, що сонце остаточно зайшло за обрій і на Тернівку падає ніч.

Зоряна зойкнула, перелякано вхопившись долонями за край столу:

— Господи... Сонце зайшло! Зараз зачинять усі хати! Я ж не встигну дістатися додому... Батько з матір'ю з розуму зійдуть, а якщо звір... якщо звір уже на вулиці?!

Мирося негайно вхопила подругу за тремтячі пальці й заспокійливо стиснула їх, стишивши голос:

— Тихо, Зоряночко, заспокойся. Не бійся, нікуди ти зараз по темряві не підеш. Лишайся сьогодні з нами тут, у шинку. А вранці, як тільки розвидниться, підеш додому... Скажеш бабі й батькові, що забарилася в Ганни чи Катрі та переночувала в них через той дзвін. Хто в такий час перевірятиме?

Зоряна важко видихнула, кілька разів перелякано кліпнула очима й помалу опустила плечі, погоджуючись. Страх перед нічною вулицею поступався місцем дівочій цікавості. Вона ніколи у своєму житті не бувала в такому непевному місці, та ще й у глуху ніч! Повітря корчми було сповнене п'янкої новизни, таємничих чоловічих розмов і неймовірних історій Миросі.
А найбільше дівчину вабив цей загадковий, зухвалий Андрій. Козак невмушено вмостився на лаві прямо поруч із нею, немовби випадково притиснувшись плечем. Зоряна щохвилини відчувала тепло його міцного тіла, а коли підводила очі — зустрічала  проникливий погляд, від якого дівоче серце калатало дужче, ніж від того церковного дзвону.

Андрій повільно відпив із кружки кисляку й, подавшись трохи ближче до білявки, стиха, але виразно прошепотів їй прямо на вушко:

— Не бійся, синьоока. Доки ми з Вовкозубом у цій хаті — жодна падлюка, чи то з двома ногами, чи з чотирма, до тебе й на гарматний постріл не підступиться…

Зоряна знову спалахнула густим рум'янцем, але цього разу вже не відвела очей, гріючись біля його гарячого плеча у вечірньому напівтемряві шинку.

Та задимлену, напівсонну тишу шинку раптом розітнув страшний, утробний рик ззовні. Він вирвався з темряви настільки близько й зненацька, що підлога ледь помітно здригнулася, а сам звук миттю переродився в моторошне, тужливе завивання. Це був не просто вовчий спів — у цьому воланні чулася мука, змішана з дикою люттю.

У корчмі все заніміло. Відвідувачі по кутках напряглися, розмови обірвалися пів словом. Запанувала важка тиша, у якій чулося лише, як чоловічі долоні  лягають на руків'я шаблів, сокир та ножів. Мирося й Зоряна від страху притулилися одна до одної, бліді, мов полотно; білявка так міцно вхопилася в руку подруги, що аж звело суглоби. Повітря в приміщенні вмить стала крижаним, наче хтось відчинив двері в люту зимову хурделицю. Слабкі ґноти в каганцях на столах налякано затріпотіли й замиготіли, кидаючи на стіни довгі, потворні тіні.

Звір ходив навколо шинку. Чути було його важкі, в'язкі кроки по вогкій землі під самою стіною. Потім пролунав огидний, металевий скрегіт: тварюка почвалала до входу й почала з дикою силою гризти та дряпати масивний засув на дверях. Повз вузьке шибковане вікно промайнула важка тінь. Мирося готова була закластися на власне життя, що на мить, у темряві за брудним склом, побачила два палаючі, фосфоричні ока, позбавлені всього людського.

Андрій Бабій не витримав, на його обличчі згасла посмішка, а очі спалахнули темним, смертоносним азартом. Чоловік різко звівся з лави, роблячи крок убік дверей і на ходу вихоплюючи з піхов оголену шаблю, здатну вбити й дідька. У кожному русі читався єдиний, шалений намір — вискочити на ґанок і покінчити із цим жахом тут і зараз.

Але Назар, який увесь цей час сидів непорушно, мов гранітна брила, миттю зреагував. Його важка, мозоляста долоня залізною хваткою лягла Андрію на плече, різко смикаючи й стримуючи гарячий порив.

— Не сьогодні, Андріє! — прошепотів Вовкозуб настільки загрозливо, що Бабій аж закляк.

— Але ж він прямо під дверима, Назаре! — гарячково наполягав Андрій, напружившись усім тілом і не зводячи очей з дубових дошок, що ходили ходуном. — Це ж яка нагода! Один удар — і все закінчиться!

— Ні! — відрізав Назар, стиснувши плече побратима ще сильніше, аж рвонувши за жупан. — Нам же не просто відрубати голову тварюці треба, зрозумій ти... Треба дізнатися, що з ними трьома сталося, хто пустив цю скверну, чи є ще інші! Та й, можливо... душу його врятувати, якщо ще не геть пізно… І, Андріє, ми ж не готові ще, скільки таких відчайдухів вже задурно полягло проти звіра…

Ці слова пропекли Андрія наскрізь. Козак важко, безсило опустився назад на лаву, випустив руків'я шаблі й затулив обличчя руками, пронизливо й гірко застогнавши від неможливості виплеснути свою лють прямо зараз.

Звір за дверима наче відчув, що всередині його не бояться, але й не вийдуть. Засув востаннє жалібно скрипнув під його іклами. Тварюка важко відступила й попрямувала звичною дорогою вниз — до беззахисного села. Ще якийсь час її тужливе, виснажливе завивання лунало від байраку, а потім остаточно потонуло в глухій нічній пітьмі Тернівки.