Пролог

Ніч билася об борти хижого османського галеона — кадирги, що здригалася від кожного удару Чорного моря. Шторм лютував із такою силою, наче сама стихія намагалася змити з дерев’яної палуби сліди немилосердної бійні. Злива перетворила ринви на криваві струмки, а в розривах туч спалахували блискавки, на коротку мить вихоплюючи з пітьми понівечені щогли та потрощені лафети гармат.

У задушливому напівмороку, біля кормової каюти, застигли три постаті. Вони заступили єдиний вихід, відрізаючи будь-який шлях до порятунку.

— Невже тобі не цікаво, яка на смак турецька дівка? — з отруйною посмішкою мовив чорноокий, затуляючи собою дверний отвір. — Така, як і наші, чи, бува, солодша?

За його плечима майоріли ще дві темні постаті. Злива просочила їхній одяг наскрізь, а від важкого заліза, що вони тримали в руках, нісся гострий сморід свіжої крові.

У найвіддаленішому кутку каюти, стиснувшись між розкритими скринями та порізаними шовковими килимами, згорнулася клубочком тендітна дівчина. Наче притиснутий до прірви звір, вона визирала спідлоба. Її злі, розгублені й палаючі ненавистю очі дивилися крізь важку завісу смоляного, кучерявого волосся, що вкривало фігуру повністю. У ній не було благання — лише дика, прихована шляхетність і лють тієї, чий світ щойно згорів у вогні.

— Облиш її, Чорний... — пробурмотів один із тих, хто стояв позаду. Голос лунав невпевнено, гублячись у гуркоті стихії.

Але чорноокий лише хмикнув, навіть не повернувши голови.

— Їй і так, і так помирати, яка різниця? — його голос прорізав шум зливи, мов гостре лезо. — Куди нам її діти? З собою не візьмеш… Так хоч не пропаде така краса без діла…

Раптовий удар хвилі об кіль кадирги змусив судно нахилитися. Дерев’яні шпангоути застогнали, а три постаті міцніше схопилися за дубову лутку дверей, аби втриматися на ногах. Дощ лив із такою силою, наче сам Небозвід прагнув якнайшвидше затопити цей корабель — аби тільки Бог не встиг побачити з висоти, на що здатні його відступні діти.

Три тіні крок за кроком переступили поріг і розчинилися в непроглядній пітьмі каюти.
За мить грім вдарив із такою силою, що здригнулося море, намагаючись перекрити страшний дівочий крик, який вирвався з глибини судна…