Глава 5.

- Ну чому в моєму саду, всі гілки такі криві? - журилася Лінара, розмазуючи ложкою по тарілці залишки кролячого рагу, поданого нам на обід. 

У залі ми були одні, якщо не брати до уваги слуг, що прислужували за столом. Лорд Талеон покинув замок ще вранці для якоїсь дуже важливої ​​зустрічі. 

- Не засмучуйтесь, леді. У мене є ідея, тільки я не знаю, як ми це організуємо. 

- А що за ідея? – помітно пожвавішала дівчина. 

- Ну, тренувальний меч, - я понизив голос до шепоту, наблизившись до самого вуха Лінари, - можна вистругати з держака від лопати або з якоїсь дошки.

- Гарна ідея, - теж тихо відповіла мені Лінара. - Але чому ти шепочеш? 

- Ну, - зніяковів я. – Ми ж не одні.

 Лінара розсміялася, і на повний голос відповіла: 

- Не зважай, вони давно звикли до моїх дивацтв. І лопати дістати легко, достатньо лише наказати та мені їх принесуть у кімнату. 

Вона окинула поглядом обідню залу, відшукала Корін і жестом покликала її до себе. 

- Сходи до садівника і візьми в нього дві лопати, а краще змінні держаки, якщо в нього є. Потім принеси їх до моєї кімнати. 

Служниця не приховала свого подиву, зазвичай заховані під опущеними віями фіалкові очі, широко розкрилися і подивилися на нас.

- Так, нам потрібні дві довгі палиці, - хихикнула Лінара. - Ну, Корін не стій. 

Служниця отямилась, почервоніла від чогось, вклонилася і пішла. Через деякий час, Корін принесла нам до кімнати дві довгі палиці. За допомогою ножа, я по черзі обрізав їх, залишаючи потрібну нам довжину. Потім трохи попрацював над деревиною, намагаючись зробити її більш менш схожу на меч. Часу це зайняло багато, Лінара мені допомагала як могла. У результаті ми обидва залишилися задоволеними результатом. 

- Одне погано, - сказав я, милуючись роботою. - Вони сильно стукатимуть при ударах. Не завадило б їх ганчірками обмотати. 

– Зараз зробимо.

Леді вискочила в коридор, гукнула служницю. Увійшовши у кімнату, Корін знову показала всю красу своїх великих і здивованих очей. Але Ліну це нітрохи не збентежило, вона звично видала розпорядження, щоб нашу кімнату швидко очистили від тирси, яку ми примудрилися розкидати скрізь. А потім наказала принести нам непотрібні ганчірки, тільки чисті. 

- Ну що, почнімо урок? - Змахнувши обмотаною палицею, захоплено запитала Лінара. 

- Приступимо, - посміхнувся я. Було важко стриматися, дивлячись на гарну доглянуту леді у сукні, яка погрозливо розмахує удаваним мечем. 

- Маю смішний вигляд, так? 

- Трохи є. Незвично.

- Нічого, проте можна сподіватися, що ворог помре від сміху, перш ніж зможе завдати мені болю. 

- Сподіватимемося, що ворог взагалі до тебе не підступиться, - серйозно відповів я. - Тож почнімо. Візьми, меч однією рукою. 

Лінара послухалася, міцно вчепившись у кінець палиці. Я побачив, як від напруги в неї побіліли кінчики пальців. 

- Ні-ні, не треба хапати його, немов це рятівний край прірви, який ти піймала в останню мить. 

- Але він важкий і я боюся його випустити.

- Справжній меч, ще важчий. Я постарався зробити цю палицю максимально збалансованою та відповідною за вагою. Так, вона трохи важкувата, але це для того, щоб твоє тіло зміцніло. - Я підійшов ближче подивитися на її руку, потім розсунув пальці, перекладаючи їх. - Ось так. Хватка має бути вправною і легкою. Розслабся. 

- Але так я його впущу. 

- Запам'ятай основне правило: меч це частина тебе, продовження руки. А хіба можна впустити руку? 

- Ні, - Ліна посміхнулася. 

- Добре. Тепер стійка. Стань до мене боком, голову рівно.

Ліна слухняно виконала, все що я попросив. Тільки ось ноги, я їх не бачив під сукнею, але знав, що вони в неї разом. Я похитав головою і став у стійку. 

- Дивись на мене. 

- Ой, - Лінара старанно виправилася, шурхаючи спідницями. 

- Ні, так не піде. Я розумію, якщо щось трапиться, то в тебе не буде часу перевдягатися, але я нічого не бачу. Ти маєш штани, ну там для верхової їзди? 

- Ні, я їжджу в сукні, в жіночому сідлі, - Лінара помітно засмутилася. 

- Ох, - зітхнув я. – А якщо я запропоную тобі свої штани?

- Можна, - вона зам'ялася, - тільки, як я поясню це Корін? Так, вона звикла багато до чого, але знімати з мене сукню для того, щоб я одягла твої штани, це буде для неї перебір. 

- Тоді, все, тренування скасовується? 

- Ні! – злякано вигукнула дівчина. – Ну, може якось так? Я повторюватиму за тобою. 

- Ти ж сама не бачиш, як у тебе стоять ноги. А ще твій корсет. 

- А що корсет? - Лінара погладила себе по тонкій талії. 

- Зараз нічого, але коли ти почнеш швидко рухатися, ти просто в ньому задихнешся. - Я відклав непотрібну палицю на ліжко. - Вибач, я мав подумати про це заздалегідь. Просто мені ще не доводилося вчити дівчат.