Глава 3.

Наступний день нової роботи пройшов спокійно. Якщо не зважати на те, що  на прогулянці в саду, Лінара несподівано вирішила пограти зі мною, почавши тікати та ховатися. Наздоганяти та знаходити її, було не важко, але носитися по саду, як дурень, було ніяково. Кожен зустрінутий стражник проводжав мене співчутливим поглядом. Сама леді Лінара чхати хотіла на мої прохання припинити. Щоразу вигукувала - "а мені нудно!" і мчала до найближчих кущів чи дерева. Наступного дня Лінару відвідала ще одна "геніальна" ідея.

- Я хочу яблуко, - несподівано заявляє вона мені, зупиняючись біля високої старої яблуні. 

Плодів на ній було небагато, мабуть, наступного року їх взагалі не буде, і всі рум'яні яблучка знаходили на вершині. 

- Мені покликати служницю? - ще не розуміючи каверзи, запитав я. 

- Ні, я хочу, ось це яблуко! - Лінара підняла палець вгору, вказуючи на саму верхівку дерева. - Ти ж мені його дістанеш, правда? - Заклавши руки за спину, вона подивилася на мене благаючими карими очима.

- Не правда.

- Ти хіба по деревах лазити не вмієш? 

- Вмію, але за яблуком не полізу. 

- Тоді клич Корін. 

Я озирнувся у пошуках служниці, нещодавно вона була біля кущів з трояндами та рвала свіжі квіти для кімнати пані. Там же вона і виявилася, з кошиком наповненим білими трояндами. Раніше дівчина завжди супроводжувала Лінару під час прогулянок, тепер же чомусь соромилася, посилаючись на справи, але завжди намагалася перебувати неподалік, знаючи, що пані будь-якої хвилини може чогось захотітися. Я жестом попросив її підійти, перебуваючи в абсолютній впевненості, що леді зараз накаже принести їй яблуко з кухні.

Не вгадав… 

- Корін, я хочу он то яблуко! - суворо наказала Лінара, коли служниця стала перед нею, чемно схиливши голову. – Роні відмовляється лізти за ним. Правильно, він же не слуга, отже, тобі доведеться. - Неприємно посміхнувшись, вона подивилася на мене, потім знову на розгублену служницю. 

Дівчина злякано дивилася на високе дерево, справді приміряючись до гілок та розмірковуючи як туди залізти. Я, зітхнувши, похитав головою. 

- Не треба нікуди лізти, я дістану яблуко.

- Так-то краще, - хитро посміхаючись, і склавши руки на грудях, відповіла Лінара. 

Я уважно глянув на рум'яне яблуко. Рідкі, але товсті гілки зовсім не заважали бачити його у всій красі, сонячні відблиски грали на рум'яних боках. Потім я дістав з-за пояса один із п'яти метальних ножів, які постійно носив із собою, разом із парними мечами. Прицілився і кинув ніж у яблуко. Лезо спритно підрізало тоненьку гілочку і плід шльопнувся прямо в мої підставлені долоні. Ще за секунду, поряд зі мною встряг у землю ніж. Лінара та її служниця стояли навпроти, з однаково здивованими обличчями. 

- Ваше яблуко, леді.

Лінара машинально простягла руку. Подивилася на плід так, ніби то золотий птах із легенди. Потім труснула каштановими локонами, скидаючи зачарованість, і вгризлася в яблуко з соковитим хрускотом. На щастя, на цьому чудасії леді Лінари закінчилися. Цілий день вона проходила в задумі та, як не дивно, була небагатослівна. Після вечері зовсім притихла і говорила лише у справі. Я радів тиші та спокою, хоча така поведінка дівчини мене трохи турбувала. Але я так і не наважився спитати її, в чому річ.

Вранці все знову стало на свої місця і навіть з надлишком. Такого переполоху я не бачив навіть тоді, коли в гільдії нас підіймали серед ночі та гнали на позапланові навчання. Після швидкого сніданку, Лінара разом з Корін почали бігати по кімнаті та вибирати яке саме плаття одягти сьогодні на обід з Ітаном. Як на мене, то будь-яке згодилося б: і ось це із зеленого оксамиту, і це вишите трояндами, і це коралове з перлинами. Тільки чомусь, коли я щоразу схвалював вибір дівчат, Лінара скептично фиркала, і знову узятися до пошуку підходящого вбрання.

– Що ви, чоловіки, у цьому розумієте? - відповіла вона мені, після чергової схваленої мною сукні. 

- Так Ітан теж чоловік, виходить він теж нічого не розуміє і йому сподобається.

Лінара так і застигла із сукнею в руках. Через пів хвилини її очі буквально засвітилися від раптового осяяння. 

- А ти маєш рацію! Вдягну ось це.

Довгоочікуваний вибір припав на ту сукню, яку вона приміряла останньою. Біла, з легкої тканини, зі світло-блакитними мереживами вздовж декольте, та низу коротких рукавів. Блакитний шовковий бант підкреслював талію, трохи стягнуту корсетом.

Лінара йшла повільно і граціозно, брукованою доріжкою саду, вздовж білих кущів троянд. Кожен крок леді супроводжувався приємним шарудінням тканини. Джмелі та бджоли раз-по-раз підлітали до неї, плутаючи з квіткою. Дівчина машинально відмахувалась від них віялом, не відриваючи тривожного погляду від ажурної альтанки, де два дні тому сиділа зі своїми подругами. Але сьогодні там чекав кавалер.

Ітан вийшов на зустріч, у чепурному, темно-зеленому костюмі, з усілякими позолоченими застібками, що кричали про багатство його сім'ї. Світле волосся хлопця рівними пасмами було зачесане назад. Я насилу стримав усмішку, згадуючи, як Лінара відгукувалася про блондинів. На мене Ітан кинув такий погляд, ніби я коханий песик Лінари. Неприємний, але з моєю присутністю необхідно миритися. Потім зовсім перестав дивитися в мій бік.

І навіщо мені потрібно було чепуритися, якщо я нікому не цікавий? Одягнений я був як завжди, в акуратний, але простий і дуже зручний костюм, сірого непримітного кольору. Але Лінара змусила мене начистити чоботи, причесатися, хоча щодо мого волосся це було марно, воно завжди лежало так, як йому хотілося. Також попросила поголитися, попри те що на обличчі ще майже нічого не росло. Склалося враження, що в мене теж побачення з Ітаном. Я слухняно виконав усі прохання дівчини, не бажаючи нервувати її ще більше.

Цікаво, чи всі дівчата поводяться так перед зустріччю з хлопцем? Невже Анка, з села під Сореном, теж думала яку сукню вдягнути? Цілком можливо, що її сіра сукня в горошок, підперезана плетеним пояском була найкращим її вбранням, а я цього не помітив. Справді, що ми чоловіки розуміємо у вбраннях?