Глава 2.

Ранок нового дня був чудовий: яскраво світило тепле сонце, гуляв прохолодний вітерець, розганяючи літню спеку, щебетали птахи, пахли квіти. Тільки ось настрій у мене був гірше не може бути, а вся ця благодать діяла на нерви, ніби знущалася з мене. А все тому, що зараз я сидів у альтанці з Лінарою та двома її подружками Рене та Крістін – такими ж розпещеними, вередливими та приставучими дівчатами. Як і моя підопічна, вони були одягнені в дорогі пишні сукні, прикрашені рюшами, мереживами та квіточками. У всіх трьох було скромне декольте, дозволене молодим дамам. Тільки грудям пишнотілої Крістін було тісно під тканиною і вони весь час намагалися вистрибнути, ще й туго затягнутий корсет допомагав справі. А ось Рене навпаки, були зовсім ні до чого, ні виріз, ні корсет. На жаль, у дівчини не було нічого гідного підкреслення: висока, худа і безформна. Одним Рене могла похвалитися - густим чорним волоссям. Воно було гарно укладене на потилиці, за допомогою химерних косичок і шпильок, кілька прядок спадали нижче плечей. 

- То що, він увесь час отак ходить за тобою? - поставила чергове запитання про мене допитлива Крістін. 

- Я ж казала, весь час! - зморщивши аристократичний носик, відповідала Лінара, роблячи ковток чаю з маленької порцелянової чашки.

- Бідолашна, - поспівчувала Рене, теж відпивши трошки чаю. 

Дивно, що цідила вона його вже пів години. Коли Крістін встигла осушити чотири чашки, і поглинути стільки ж тістечок. Лінара ж тільки зараз доторкнулася до напою та солодощів, до цього вона із захопленням скаржилася на те, що я живу в її кімнаті, влаштував там безлад, і зовсім нікуди її не відпускаю. А ще розповіла пошепки (певна річ, я все чув) страшну історію про те, як їй доводиться ходити в туалет. Моя присутність дам зовсім не бентежила і вони відкрито обговорювали який я нетактовний, безсердечний і взагалі якийсь нелюд.

Тільки бездоганно натренована витримка та думки про те, що я на роботі, допомагали тримати себе в руках. Сидячи на краю лави біля самого виходу з круглої дерев'яної альтанки, я зосереджено оглядав околиці. Вже встиг відзначити місця і маршрути стражників, що чергували зараз. Один якраз нещодавно проходив повз, чемно схиливши переді мною голову, я відповів тим же. Хороші стосунки з тими, хто, по суті, виконує ту саму роботу, значно спрощує життя. Якщо щось трапиться, вони без проблем кинуться мені допомагати. Не тільки тому, що їм наказав начальник, а ще тому, що я добрий хлопець і взагалі свій.

- Уявляю, як відреагує Ітан, - дуже сумно зітхнула Лінара, відставляючи тарілку з половинкою недоїденого тістечка.

Крістін кинула заздрісний погляд на покинутий смаколик, адже основна тарілка була вже порожньою, а всілякі фрукти, що були в достатку присутні на столі, її зовсім не цікавили. 

- Ох, - Рене співчутливо похитала головою. - І справді, він же в тебе такий ревнивий. 

- Так, - підхопила розмову Крістін, змирившись із відсутністю солодкого. - Він і на балах до тебе нікого не підпускає. А пам'ятаєш, як він на дуель Корсена викликав?

- Ой, дівчатка, не треба про це, - стрепенулась Лінара, в театральному жаху розширивши очі та прикривши долонею рота. - Я досі здригаюся, коли згадую. Добре, що батько Ітана відмовив його тоді. 

- Так-так, - закивала Крістін, - їхні сім'ї давно конфліктують між собою. Смерть Корсена стала б достатнім приводом для початку війни.

Я посміхнувся про себе, знаючи справжній стан речей. Синок лорда Даріона, на ім'я Ітан був зарозумілим типом, що постійно ховав свою боягузливу персону за численною охороною, титулами та впливовим татком. А ось Корсен, навпаки, був благородним молодим лицарем, дивно як йому могла сподобатися Лінара. Хоча, цілком імовірно, що на балах вона поводиться зовсім інакше, її акторський талант та вміння прикидатися я вже встиг побачити. Виходить мені належить особиста зустріч з Ітаном, що ж, це навіть цікаво особисто переконається в його боягузтві. Головне, щоб він не створив мені труднощів.

Розмови дівчат ненадовго стихли, бо до альтанки наблизилися служниці, несучи нову порцію солодощів та порцеляновий чайник гарячого чаю. Коли все було розставлено по місцях, а порожній посуд прибрано, Лінара наказала служницям негайно піти, їй не хотілося, щоб вони слухали її розмови з подругами, а чай, так і бути, вона наллє собі сама. Я непомітно принюхався до аромату тістечок, що принесли, і пирога з яблуками, нічого не викликало тривоги, і я знову відвернувся до проходу. 

- А він у тебе погано працює, - зненацька сказала Крістін. 

- Чому? - обурилася Лінара, що трохи порадувало душу.

Мені й самому було цікаво, але я поки не став обертатися. 

- А раптом ці тістечка отруєні, - відповіла Крістін, втім, без особливого страху відкусила шматок від рясно змащеного кремом тістечка. – Або ось ці служниці, що тільки-но приходили, наймані вбивці. 

Лінара злякано ковтнула, Рене розкрила темні очі, втиснувшись у спинку лавочки, намагаючись відсунутися від столу, немов отруєна їжа зараз оживе і сама полізе їй у рот. 

- Роні! - гукнула мене Лінара.

 Я повернувся до неї. 

- Слухаю вас, леді. 

- Не прикидайся, ти чув нашу розмову. Як ти можеш пояснити свою поведінку?

- Всіх слуг я знаю, а в безпеці їжі певен, - коротко пояснив я. 

Правда, так хотілося ще додати: "Якщо не довіряєте, зачекайте кілька годин і подивіться на Крістін". 

– Знаєш, це зрозуміло. Але раптом когось із них підкупили? – явно з чистої цікавості запитала Лінара. 

– Це було б помітно. Навряд чи серед служниць, які працюють у вас вже понад п'ять років, раптом виявиться найманий убивця, який зможе абсолютно спокійно підійти до вас і холоднокровно вчинити вбивство. 

- А як ти можеш бути впевнений у їжі? - Запитала Крістін, витираючи серветкою забруднені в кремі губи.

- Вбивцям нема чого труїти вас усіх, а підсипати отруту саме в те, що з'їсть Лінара дуже складно, тому що навіть вона сама не знає, що захоче з'їсти наступної хвилини.