Марк
Ранок почався з кави, кількох телефонних дзвінків і повідомлення від Андрія, яке я побачив ще до того, як встиг нормально прокинутися.
«О 10:00 нарада з Катериною щодо персоналу. Документи підготував».
Я перечитав повідомлення, відклав телефон і потер перенісся.
До відкриття готелю залишалося зовсім небагато часу. Зовні все вже виглядало майже готовим: меблі розставлені, номери облаштовані, ресторан укомплектований, основні технічні питання вирішені. Але найскладнішим завжди залишалися люди.
Можна побудувати красиву будівлю, придбати найкращі меблі й створити бездоганний інтер'єр. Та якщо люди, які працюють усередині, не розуміють своєї справи, усе це не матиме жодного значення.
Я хотів, щоб наш готель мав репутацію місця, куди гості захочуть повертатися.
Не просто переночувати, а отримати сервіс, який відповідатиме кожній гривні, витраченій на проживання.
Саме тому до підбору персоналу я ставився особливо уважно.
О десятій я зайшов до переговорної кімнати.
Катерина вже чекала на мене разом з Андрієм. На столі лежали папки з резюме, а на великому екрані був відкритий список кандидатів.
— Доброго ранку, — привітався я, займаючи своє місце.
— Доброго ранку, Марку Ярославовичу, — відповіла Катерина.
— Почнімо. Скільки кандидатів залишилося після співбесід?
— На адміністративну посаду ми відібрали чотирьох. Усі пройшли первинний етап, але я маю двох фаворитів.
— Чому саме двох?
Катерина відкрила першу папку.
— Перший кандидат має досвід роботи в готельній сфері. Добре орієнтується в системах бронювання, володіє англійською. Але, якщо чесно, на співбесіді не справив враження людини, яка готова працювати в команді.
Я перегорнув кілька сторінок.
— Досвід — це добре. Але мені потрібна людина, яка вміє не лише виконувати інструкції.
— Саме тому я хотіла б звернути вашу увагу на іншу кандидатуру.
Катерина поклала переді мною наступну папку.
Я відкрив її.
Аліса.
Погляд ковзнув по резюме, віку, освіті та попередніх місцях роботи.
Двадцять один рік.
Досвіду в готельному бізнесі немає.
Я перегорнув сторінку.
— Чому її розглядаєте?
— Дівчина справила хороше враження. Комунікабельна, швидко реагує на запитання, не намагається приписувати собі досвід, якого не має. Також має досвід роботи з клієнтами.
— Двадцять один, — повторив я, затримавши погляд на анкеті.
— Так. Розумію ваші сумніви, але вік не завжди показник професійності.
Я підняв очі на Катерину.
— Я не казав, що вік є проблемою.
— Просто уточнюю.
Я знову подивився на резюме.
Мені не дуже подобалося брати людей без досвіду на посади, де потрібно щодня спілкуватися з гостями, вирішувати непередбачувані ситуації та відповідати за перше враження про готель.
Але Катерина рідко помилялася в людях.
— Вона готова до навчання?
— Так. І, наскільки я зрозуміла, дуже зацікавлена в роботі.
— Добре. Затверджуйте її кандидатуру. Але випробувальний термін має бути повноцінним. Я не хочу, щоб через місяць ми знову шукали адміністратора.
— Зрозуміла.
Я закрив папку й посунув її до Катерини.
— Хто ще залишився?
Ми продовжили обговорення.
За наступні сорок хвилин узгодили кандидатури, графіки, навчання та організаційні питання. Наприкінці наради я попросив Андрія перевірити готовність усіх відділів до відкриття.
Коли вони вийшли, я ще деякий час залишався в переговорній.
Попереду було багато роботи.
І, як завжди, часу на неї менше, ніж хотілося б.
Ближче до обіду я спустився на перший поверх, щоб перевірити, як просувається підготовка ресторану.
Керівник закладу показував мені оновлену схему розміщення столів, коли до нас підійшов Андрій.
— Марку Ярославовичу, Катерина передала, що всім затвердженим кандидатам уже зателефонували. Нові працівники мають вийти на навчання з понеділка.
— Добре. Нехай усі будуть на місці вчасно.
— Також вона просила узгодити час вашої присутності на фінальному інструктажі перед відкриттям.
— Буду. Хочу особисто побачити команду.
Андрій зробив позначку у своєму планшеті.
— Ще щось?
— Наразі ні.
Він уже збирався йти, але я зупинив його:
— І Андрію, перевір договори з постачальниками. Не хочу жодних неприємних сюрпризів у день відкриття.
— Займуся.
Я повернувся до розмови з керівником ресторану.
Увечері я нарешті повернувся додому.
День видався насиченим, але принаймні кілька важливих питань вдалося закрити.
Я прийняв душ, перевдягнувся в домашній одяг і влаштувався у вітальні з ноутбуком. На екрані знову з'явилися документи, які потрібно було переглянути до ранку.
Десь за годину телефон завібрував.
Повідомлення від Андрія.
«Усі кандидати підтвердили вихід. Аліса також».
Я швидко відповів:
«Добре».
На цьому розмова закінчилася
Я не знав, що серед затверджених працівників була дівчина, яка кілька днів тому назвала мене мажором.
І, якби хтось тоді сказав, що зовсім скоро вона стоятиме переді мною в холі мого готелю, я б, мабуть, лише скептично усміхнувся.
Деякі зустрічі краще не планувати.
Вони все одно трапляються самі.