Глава 5*

ГЛАВА 5. ПРОРОЦТВО МІСЯЦЯ 

Тиша в лісі стала іншою. 

Не спокійною. 

А давньою. 

Такою, що існувала ще до дерев, до світла, до імен. 

Дух Лісу більше не наближався. 

Він стояв. 

І цього було достатньо, щоб повітря втратило легкість. 

Охоронці Межі розійшлися напівколом, ніби сам простір вимагав порядку. 

І Зоря вперше відчула: зараз буде сказано те, чого вона не хотіла знати. 

— Ти назвала його відлунням, — промовив Дух. 

Його голос не звучав як питання. 

Це було підтвердження. 

Зоря не відповіла. 

Бо якщо вона помилялася — це могло стати початком кінця. 

Дух Лісу повільно підняв руку. 

І між деревами з’явилося світло. 

Не від місяця. 

І не від магії Зорі. 

Це було інше світло — старіше за сам ліс. 

Ігор, прихований магією, відчув, як усе всередині нього стискається. 

Наче щось дивиться прямо крізь нього. 

— Давним-давно, — почав Дух, — коли ліс ще не мав меж, а місяць ще не мав свідків… 

Пауза. 

— Було пророцтво. 

Світлячки згасли. 

Навіть вітер зник. 

— Пророцтво про те, що одного дня прийде той, хто не належить жодному світу. 

Його голос став тихішим. 

— Але буде чути обидва. 

Зоря здригнулася. 

Дух продовжив: 

— І прийде та, що народжена від світла місяця  й тіні лісу. 

Та, що оберігає  ніч своєю магією межу, ліс і все що в ньому. 

Але сама стане її порушенням. 

Тиша стала майже болючою. 

Ігор не рухався. 

Але його серце билося так, ніби вже знало, що почує далі. 

— І сказано було, — повільно промовив Дух, — що вони не мають права торкнутися одне одного. 

Пауза. 

— Бо якщо відбудеться дотик… не тіл… а сердець… 

Ліс втратить рівновагу. 

Охоронці Межі не ворухнулися. 

Але їхня присутність стала гострішою. 

Небезпечнішою. 

Зоря зробила крок назад. 

Наче самі слова відштовхнули її від реальності. 

— Це… старі легенди, — сказала вона, але голос її не був впевненим. 

Дух Лісу повернувся до неї повільно. 

І вперше в його голосі з’явилося щось схоже на сум. 

— Це не легенда, Зорино.
Це межа, яка ще не вирішила, чи дозволити йому тут бути . 

І тоді він сказав головне. 

— Бо сказано також:
що якщо вони впізнають одне одного… 

якщо між ними народиться те, що люди називають коханням… 

Ліс втратить Берегиню.
А світ людей втратить шлях назад. Відкриється все те що було завжди приховано. Твоя магія зникне. 

Тиша впала, як вирок. 

Ігор не дихав. 

Бо раптом зрозумів: 

він тут не випадково. 

І вона — не просто легенда. 

Зоря повільно підняла очі. 

І в них більше не було спокою. 

Лише страх… 

і щось, що вже починало бути сильнішим за нього. 

— А якщо ми не вибиратимемо? — тихо запитала вона. 

Дух Лісу відповів одразу. 

— Ліс уже вибрав за вас.