Розділ 8: Не Крижаний Король

Їхня подорож до замку Морозного Короля почалася на світанку. Коли перші промені сонця торкнулися засніженої долини, Софія, Сніжинка і Тінкербелл вже були готові вирушати. Три кристали на шиї дівчинки м'яко сяяли, наче підтверджуючи правильність їхнього рішення. "Це буде найнебезпечніша частина нашої подорожі," - попередив Тінкербелл, розглядаючи свій магічний компас. "Морозний Король чекатиме на нас." "Але в нас є перевага," - відповіла Софія, торкаючись кристалів. "Тепер нас захищає не тільки віра, але й радість та доброта." Вони рушили в бік величезних крижаних гір, де, за словами Тінкербелла, знаходився замок Морозного Короля. Чим ближче вони підходили, тим холоднішим ставало повітря, а небо затягувало темними хмарами. Сніг під ногами тихо хрустів, коли вони просувалися вперед. Софія відчувала, як холод поступово проникає в її кістки, але тепло, що виходило від кристалів, допомагало їй зберігати сили. "Давайте зупинимось на хвилину," - сказала вона, намагаючись зібрати думки. "Нам потрібно бути готовими до всього." Тінкербелл кивнув. "Це мудре рішення. Ми не знаємо, які небезпеки можуть нас підстерігати." Раптом з-за кутка схилу з'явилася фігура - це був один з прислужників Морозного Короля, сніговий монстр з блискучими очима. Він зупинився, скалячись, готовий напасти. "Не підходьте ближче!" - закричала Сніжинка, піднімаючи руку. "Ми тут не для того, щоб боротися з вами!" "Ви не пройдете!" - пролунав глухий голос монстра. "Морозний Король чекає на вас, але ви не дійдете до нього." Софія відчула, як кристали на її грудях почали світитися яскравіше. "Ми не боїмося тебе!" - вигукнула вона, впевнено дивлячись в очі монстру. "Ми прийшли, щоб покласти край твоєму пануванню!" Монстр засміявся, але в його сміху була помітна тривога. Він рвонувся вперед, але Тінкербелл, використовуючи свою магію, створив світловий щит, що відкинув його назад. "Швидше, йдемо!" - закликав він, і вони кинулися далі, залишивши монстра позаду. Продовжуючи шлях, вони зіткнулися з іншими перешкодами - сніговими бурями, що різко піднімалися, і пастками, закладеними Морозним Королем. Але з кожною новою загрозою вони ставали сильнішими, їхнє єднання та рішучість зростали. "Ми близько," - сказав Тінкербелл, знову перевіряючи компас. "Замок не за горами." Нарешті, коли темрява почала поглинати світло, вони вийшли на велику площу, оточену величезними крижаними стінами. Перед ними здіймався замок Морозного Короля, його шпилі сягали самого неба, а вікна сяяли леденючим світлом. "Це тут," - прошепотіла Софія, з острахом дивлячись на величезні ворота. "Ми готові," - впевнено заявила Сніжинка. "Ми повинні пройти через ці ворота і стикнутися з ним." Вони підійшли до замку, серця їх билися швидко, але в очах світився вогонь рішучості. Це була їхня остання битва, і вони знали, що мають зробити все, щоб перемогти Морозного Короля. Коли вони наблизились до воріт, ті раптом самі відчинилися з моторошним скрипом. За ними відкрився довгий коридор, освітлений синюватим світлом крижаних факелів. "Він знає, що ми тут," - прошепотів Тінкербелл. "І хоче, щоб ми увійшли." "Тоді не будемо змушувати його чекати," - відповіла Софія, роблячи перший крок у замок. Всередині було ще холодніше, ніж зовні. Стіни були зроблені з чистого льоду, в якому відбивалися їхні спотворені відображення. Кожен крок відлунював у тиші, створюючи моторошне відлуння. Вони проходили через величезні зали, де крижані статуї, здавалося, стежили за ними порожніми очима. У деяких кімнатах були розставлені столи з замерзлими стравами, наче хтось готувався до бенкету, який ніколи не відбувся. "Дивіться!" - раптом вигукнула Сніжинка, вказуючи вгору. На стелі однієї з зал вони побачили величезну крижану люстру, але замість свічок у ній були ув'язнені маленькі вогники - феї світла, захоплені Морозним Королем. "Ми повинні їх врятувати," - сказала Софія, діставши свою скрипку. Вона почала грати теплу, сонячну мелодію, і кристали на її шиї засяяли в такт музиці. Лід навколо фей почав танути, і вони одна за одною вивільнялися зі своєї крижаної в'язниці. "Дякуємо!" - защебетали феї, кружляючи навколо Софії. "Ми допоможемо вам знайти шлях до тронного залу!" Феї створили світлову доріжку, яка вела вглиб замку. Слідуючи за нею, вони нарешті дісталися до масивних дверей, прикрашених зображенням корони з льоду. "Він там," - сказала одна з фей. "Але будьте обережні - його сила тут найбільша." Софія глибоко вдихнула і взялася за ручку дверей. У цей момент всі три кристали засяяли так яскраво, що їхнє світло пробивалося навіть крізь одяг. Двері відчинилися, і вони побачили величезний тронний зал. Усе тут було зроблено з найчистішого льоду - колони, що підпирали склепіння, трон на підвищенні, навіть підлога була як дзеркало. І там, на троні, сидів він - Морозний Король. Його крижана корона виблискувала у світлі факелів, а очі горіли холодним вогнем. В руці він тримав четвертий кристал - Кристал Магії, який тьмяно пульсував темно-синім світлом. "Нарешті," - промовив він, підводячись. "Я чекав на вас. І особливо на тебе, маленька Софіє." Його голос був холодним як лід, але в ньому відчувалася дивна нотка... смутку? "Навіщо ви це робите?" - запитала Софія, міцно стискаючи свої кристали. "Чому хочете знищити Різдво?" Морозний Король повільно спустився з трону. "Знищити? О ні, я не хочу його знищити. Я хочу змінити його. Зробити досконалим. Без цього безглуздого тепла і радості, які тільки засліплюють людей." "Але ж це і є суть Різдва!" - вигукнула Софія. "Тепло, радість, доброта - без цього воно втрачає весь сенс!" "Дурниці!" - гримнув Морозний Король, і від його голосу затремтіли стіни. "Що ти можеш знати про це? Ти, звичайна дівчинка?" "Вона знає більше, ніж ти думаєш," - втрутився Тінкербелл. "Вона бачить те, що ти давно забув - справжню магію Різдва." Морозний Король засміявся, але його сміх був порожнім і холодним. "Магія? Ось справжня магія!" Він підняв Кристал Магії, і той спалахнув темним світлом. Крижані шипи почали виростати з підлоги, оточуючи Софію та її друзів. Але кристали на шиї дівчинки теж засяяли, створюючи захисний бар'єр. Світло віри, радості та доброти боролося з темною магією Морозного Короля. "Це неможливо!" - прошипів він, бачачи, як його лід тане під впливом світла кристалів. "Як проста дівчинка може протистояти моїй силі?" "Тому що вона не сама," - сказала Сніжинка. "З нею віра всіх дітей, радість справжнього свята і доброта людських сердець." У цей момент Софія зрозуміла, що треба робити. Вона зняла кристали з шиї і підняла їх високо над головою. "Подивіться!" - вигукнула вона. "Подивіться, яку красу створює їхнє світло разом!" Три кристали засяяли ще яскравіше, їхнє світло змішалося, створюючи райдужне сяйво, яке заповнило весь зал. Там, де воно торкалося льоду, з'являлися прекрасні візерунки, схожі на квіти. Морозний Король завмер, зачарований цим видовищем. І в його очах щось змінилося - наче крізь кригу пробився промінь світла. "Я... я пам'ятаю це світло," - прошепотів він. "Дуже давно... коли я ще не був Морозним Королем..." Кристал Магії в його руці затремтів і раптом вирвався, полетівши до інших трьох кристалів. Коли всі чотири кристали з'єдналися, спалах світла осліпив усіх присутніх. Коли вони знову змогли бачити, Морозний Король стояв на колінах, і його крижана корона розтанула. Він виглядав інакше - молодше, і в його очах більше не було холоду. "Я забув," - сказав він тихо. "Забув, як це - відчувати тепло Різдва. Століттями я намагався створити досконалий світ з льоду, думаючи, що це зробить мене щасливим. Але я помилявся." Софія підійшла до нього і простягнула руку: "Ніколи не пізно все виправити." Морозний Король - тепер вже просто чарівник - взяв її руку і підвівся. Чотири кристали кружляли навколо них, створюючи гармонійну мелодію світла. "Різдвяна магія повертається!" - радісно вигукнув Тінкербелл. "Погляньте!" Крижаний замок почав змінюватися. Лід не танув, але ставав м'якшим, теплішим. На стінах з'являлися різдвяні прикраси, а в повітрі запахло імбирними пряниками. "Ще не все," - сказала Софія. "Ми повинні допомогти Санті!" Вони всі разом - Софія, Сніжинка, Тінкербелл і колишній Морозний Король - вирушили до Великої Майстерні, де лежав хворий Санта.