Розділ 3: Подорож до Королівства Північного Сяйва

 Світанок почався з легкого стукоту в вікно - це Сніжинка нагадувала про себе. Софія тихенько встала з ліжка, намагаючись не розбудити дім. Вона була вже повністю одягнена - так і заснула в теплому одязі, приготованому для подорожі. Рюкзак стояв біля ліжка, готовий до пригод. "Ти впевнена, що хочеш це зробити?" - прошепотіла Сніжинка, коли Софія відчинила вікно. Холодне повітря увірвалося в кімнату, але дівчинка вже не звертала на це уваги. "Так," - відповіла вона, закидаючи рюкзак на плечі. "Більше ніж будь-коли." На підвіконні вже чекав Тінкербелл з його дивним компасом. "Добре, що ти вже готова," - сказав він, нервово поглядаючи на небо. "Нам треба вирушати, поки Морозний Король не прокинувся. Він найслабший на світанку." Софія кивнула і вже збиралася вилізти на підвіконня, коли почула тихі кроки за спиною. "Ти ж не думала піти, не попрощавшись?" - пролунав голос бабусі. Софія обернулася. Бабуся Марія стояла в дверях, тримаючи в руках невеликий згорток. "Я знала, що цей день настане," - сказала вона, підходячи ближче. "І приготувала дещо для тебе." Вона простягнула згорток Софії. Всередині виявився старовинний шарф, розшитий сріблястими нитками, які складалися в дивні символи. "Це магічний шарф," - пояснила бабуся. "Він зберігає тепло навіть у найлютіший мороз і може захистити від темної магії. Твоя прабабуся носила його, коли подорожувала до Королівства Північного Сяйва." Софія обережно взяла шарф - він був напрочуд легким і м'яким. "Ти... ти не будеш мене відмовляти?" - запитала вона невпевнено. Бабуся посміхнулася: "Навіщо? Я знаю, що ти маєш це зробити. Просто... будь обережною і пам'ятай - справжня магія завжди в твоєму серці." Вони міцно обнялися, і Софія відчула, як у куточках очей збираються сльози. "Я повернуся," - прошепотіла вона. "Обіцяю." "Звісно, повернешся," - відповіла бабуся. "А тепер іди. Пригоди чекають." Софія зав'язала новий шарф навколо шиї, відчуваючи, як він одразу почав давати приємне тепло. Тінкербелл створив сніговий портал прямо на підвіконні. "Готова?" - запитала Сніжинка. Софія востаннє глянула на бабусю, кивнула і ступила в портал. Подорож через портал цього разу була довшою. Софія відчувала, як вони пролітають крізь простір і час, минаючи милі за милями. Коли портал нарешті випустив їх, вона опинилася посеред засніженої рівнини. Навколо, скільки сягало око, простягалися білі простори, що виблискували під вранішнім сонцем. Вдалині виднілися величезні гори, їх крижані вершини губилися в хмарах. "Ласкаво просимо до Крижаної Пустелі," - оголосив Тінкербелл. "Це остання межа перед Королівством Північного Сяйва." Софія дістала компас своєї прабабусі. Стрілка впевнено вказувала на найвищу з гір. "Нам туди?" - запитала вона, відчуваючи, як її серце починає битися швидше від хвилювання. "Так," - відповіла Сніжинка, створюючи невеликий сніговий вихор, щоб краще роздивитися околиці. "Але шлях буде нелегким. Крижана Пустеля повна небезпек, а Морозний Король напевно вже послав своїх слуг, щоб перешкодити нам." Наче підтверджуючи її слова, здалеку долинув протяжний виття. "Крижані Вовки," - прошепотів Тінкербелл, стривожено озираючись. "Нам краще рухатися швидко і не затримуватися на одному місці." Вони почали свій шлях через пустелю. Сніг був глибоким, і йти було важко, але магічний шарф бабусі дійсно допомагав - Софія зовсім не відчувала холоду. Час від часу вони чули виття вовків, але воно залишалося далеко позаду. Після кількох годин ходьби вони дісталися до першої перешкоди - величезної крижаної розщелини, яка перетинала їхній шлях. Її краї були гострими як бритва, а дно губилося в темряві. "Як ми перейдемо?" - запитала Софія, визираючи через край. Прірва була надто широкою, щоб її перестрибнути. "У мене є ідея," - сказала Сніжинка, злітаючи над розщелиною. "Але нам знадобиться допомога." Вона дістала з кишені свого сніжного плаща маленький срібний дзвіночок і задзвонила в нього. Спочатку нічого не відбувалося, але потім повітря наповнилося тихим дзвоном, і з неба почали спускатися дивні істоти - вони були схожі на великих сніжинок з крилами, які світилися м'яким блакитним світлом. "Це Снігові Феї," - пояснив Тінкербелл. "Вони допомагають подорожнім перетинати небезпечні місця." Феї закружляли навколо них, створюючи з снігу та льоду тонкий, але міцний міст через розщелину. "Швидше," - покликала Сніжинка. "Міст довго не протримається!" Софія обережно ступила на крижаний міст. Він злегка погойдувався під її вагою, але тримався міцно. Крок за кроком вона просувалася вперед, намагаючись не дивитися вниз. Тінкербелл летів поруч, готовий допомогти, якщо вона посковзнеться. Коли вони дісталися іншого боку, міст почав танути і незабаром зовсім зник. "Дякуємо!" - гукнула Софія Сніговим Феям, які вже здіймалися вгору, перетворюючись на звичайні сніжинки. Але їхні випробування тільки починалися. Незабаром вони дісталися до Лісу Крижаних Скульптур - моторошного місця, де дерева і кущі були повністю вкриті льодом, перетворившись на химерні статуї. "Будьте обережні," - попередив Тінкербелл. "Кажуть, що деякі з цих скульптур - насправді замерзлі подорожні, які заблукали тут." Софія здригнулася, роздивляючись крижані постаті. Деякі з них дійсно були дуже схожі на людей. Раптом вона помітила рух краєм ока. Одна зі скульптур... ворухнулася? "Не зупиняйтеся!" - крикнула Сніжинка. "Це Крижані Вартові!" Скульптури почали оживати одна за одною, повертаючи до них свої порожні крижані обличчя. Вони рухалися повільно, але невблаганно наближалися. "Що робити?" - запитала Софія, відступаючи. Її рука намацала мішечок з чарівним пилом. "Використовуй пил!" - крикнув Тінкербелл. "Ми перелетимо через них!" Софія швидко дістала мішечок і посипала себе чарівним пилом. Відчуття було дивним - наче тіло раптом стало легшим за повітря. "Думай про щось радісне!" - порадила Сніжинка. "Це допоможе злетіти!" Софія заплющила очі і згадала свій перший політ на гойдалці, відчуття польоту і свободи. Її ноги відірвалися від землі, і вона полетіла! Це було неймовірно - парити над землею, відчувати вітер у волоссі. Вони пролетіли над Крижаними Вартовими, які безпорадно тягнули до них свої льодяні руки. Коли вони приземлилися на безпечній відстані від лісу, Софія все ще не могла повірити в те, що щойно літала. "Це було... дивовижно!" - видихнула вона. "На жаль, чарівний пил швидко закінчується," - нагадав Тінкербелл. "Бережи те, що залишилося, для справді важливого моменту." Вони продовжили свій шлях, і гори ставали все ближчими. Але разом з тим ставало холодніше, а вітер посилювався. Десь опівдні вони влаштували коротку перерву, щоб перекусити. Софія дістала з рюкзака термос з гарячим чаєм, який приготувала бабуся, і кілька бутербродів. Поки вони їли, Тінкербелл розповідав про Королівство Північного Сяйва: "Це найкрасивіше місце у всьому магічному світі. Там небо танцює всіма кольорами веселки, а палац зроблений з чистого льоду, який ніколи не тане. Але дістатися туди дуже складно - шлях охороняють могутні чари." "А як ми знайдемо Кристал Радості?" - запитала Софія, допиваючи чай. "Це найскладніша частина," - зізналася Сніжинка. "Кристал захований у самому серці королівства, і його охороняє Крижана Принцеса. Вона віддасть його тільки тому, хто доведе, що гідний такого дару." "І як це зробити?" "Ніхто не знає напевно," - відповів Тінкербелл. "Кожного разу випробування різні. Але одне можна сказати точно - вони завжди пов'язані з радістю та щирістю серця." Раптом повітря навколо них стало холоднішим, а небо потемніло. "Щось наближається," - прошепотіла Сніжинка, здіймаючись вище. З-за найближчого пагорба з'явилася темна фігура, оточена вихором снігу та льоду. "Морозний Король," - видихнув Тінкербелл. "Він знайшов нас!" Софія відчула, як її кулон почав пульсувати, реагуючи на присутність темної магії. Шарф бабусі теж засяяв, створюючи навколо неї захисний бар'єр. "Маленька дівчинка думає, що може врятувати Різдво?" - пролунав холодний, насмішкуватий голос. Морозний Король був високим і величним, його крижана корона виблискувала в тьмяному світлі, а очі світилися холодним блакитним вогнем. "Віддай мені свій кристал, дитино, і я відпущу тебе додому. Навіщо тобі всі ці небезпеки?" Його голос був спокусливим, майже лагідним, але Софія відчувала в ньому приховану загрозу. "Ні," - твердо відповіла вона, міцніше стискаючи кулон. "Цей кристал належить Різдву, і я не віддам його вам." Морозний Король розсміявся, і від цього сміху повітря навколо почало замерзати. "Тоді ти залишишся тут назавжди, як крижана статуя!" Він здійняв руки, і величезна хвиля морозного повітря полетіла в їхній бік. Але перш ніж вона досягла Софії, шарф бабусі засяяв ще яскравіше, відбиваючи атаку. "Швидше!" - крикнула Сніжинка, створюючи сніговий вихор навколо них. "Ми повинні дістатися до гір! Там його сила слабша!" Вони побігли, петляючи між крижаними брилами, які створював Морозний Король. Тінкербелл кидав у нього різдвяний пил, який на мить засліплював володаря льоду. Але він невблаганно наближався, і його магія ставала все сильнішою. Раптом Софія помітила щось попереду - велику крижану печеру в підніжжі гори. "Туди!" - крикнула вона, показуючи рукою. Вони забігли в печеру якраз вчасно - величезний крижаний спис пролетів повз них і вп'явся в стіну печери. "Ви не зможете ховатися вічно!" - прогримів голос Морозного Короля. "Рано чи пізно ви замерзнете тут!" Але Софія вже не слухала його. Вона помітила щось дивне в глибині печери - слабке сяйво, що нагадувало північне сяйво. "Дивіться!" - прошепотіла вона. "Це може бути прохід до Королівства?" Тінкербелл дістав свій компас: "Так! Стрілка показує прямо туди!" "Але як нам пройти повз Морозного Короля?" - запитала Сніжинка, визираючи з печери. Крижаний володар все ще був там, створюючи навколо входу все більше льоду. Софія замислилась, погладжуючи кулон. Раптом вона згадала слова бабусі: "Справжня магія завжди в твоєму серці." І тоді її осінило: "У мене є ідея! Сніжинко, ти можеш створити ще один сніговий вихор?" "Так, але він не зможе довго протриматися проти магії Морозного Короля." "А якщо об'єднати його з силою кулона?" Сніжинка завмерла на мить, а потім її очі засяяли розумінням: "Це може спрацювати!" Вони швидко склали план. Софія зняла кулон і передала його Сніжинці. Фея почала створювати сніговий вихор, вплітаючи в нього силу кристалу. Тінкербелл дістав останній запас різдвяного пилу. "На рахунок три," - прошепотіла Софія. "Один... два... три!" Вони вискочили з печери всі разом. Сніжинка випустила свій магічний вихор, посилений кристалом, прямо в Морозного Короля. В той же момент Тінкербелл розсипав різдвяний пил, який засліпив крижаного володаря. Софія, користуючись моментом, побігла до сяйва в глибині печери. "Ні!" - закричав Морозний Король, але було пізно. Магічний вихор відкинув його назад, а Софія з друзями вже добігли до сяйва. Воно ставало все яскравішим, поки не перетворилося на портал, схожий на завісу з північного сяйва. Не вагаючись ні секунди, вони стрибнули в нього. Останнє, що почула Софія, був розлючений крик Морозного Короля, а потім все зникло в різнокольоровому сяйві. Коли світло розвіялося, вони опинилися в зовсім іншому місці. Навколо них височів величний палац, зроблений з найчистішого льоду, який тільки можна уявити. Його шпилі здіймалися високо в небо, де танцювало справжнє північне сяйво всіма кольорами веселки. Повітря тут було не холодним, а приємно прохолодним, наповненим якоюсь особливою магією. "Ми зробили це," - видихнула Софія. "Ми в Королівстві Північного Сяйва!" "Так," - пролунав новий голос, мелодійний і чистий, як кришталевий дзвіночок. "І я вітаю вас у своєму королівстві." Перед ними з'явилася прекрасна дівчина в сукні, що мінилася всіма кольорами північного сяйва. Її волосся було білим як сніг, а в очах танцювали зірки. "Я - Крижана Принцеса, хранителька цього королівства і Кристалу Радості." Вона подивилася на Софію з теплою усмішкою: "І я чекала на тебе, Софіє." "Ви... чекали на мене?" - здивувалася дівчинка. "Так. Я знала, що рано чи пізно з'явиться хтось, хто матиме достатньо сміливості і чистоти серця, щоб дістатися сюди. І ти довела, що гідна цього, подолавши всі перешкоди і не піддавшись спокусі Морозного Короля." Принцеса підвела руку, і в повітрі з'явився кристал, схожий на той, що висів на шиї Софії, але він сяяв теплим рожевим світлом. "Це Кристал Радості. Але перш ніж я віддам його тобі, ти повинна пройти останнє випробування." "Я готова," - сказала Софія, відчуваючи, як її серце наповнюється рішучістю. Крижана Принцеса кивнула: "Тоді слухай уважно. Кристал Радості може взяти тільки той, хто здатний побачити радість навіть у найтемніший момент, хто може поділитися своїм щастям з іншими. Твоє завдання - знайти спосіб повернути радість цьому місцю." Вона махнула рукою, і вони опинилися в великому залі палацу. Але щось було не так - стіни, які мали виблискувати всіма кольорами веселки, були тьмяними і сірими. "Відколи Морозний Король викрав Кристал Магії, радість почала залишати наше королівство," - пояснила Принцеса. "Навіть північне сяйво стає все слабшим. Якщо ти зможеш повернути радість хоча б цьому залу, Кристал буде твоїм." Софія озирнулася навколо, намагаючись придумати, що робити. І раптом її осінило. Вона дістала з рюкзака свою маленьку скрипку, яку взяла з собою майже несвідомо. "Музика завжди приносить радість," - сказала вона, дістаючи інструмент з футляра. "І якщо поєднати її з магією..." Вона глянула на Сніжинку і Тінкербелла, які відразу зрозуміли її задум. Коли Софія почала грати веселу різдвяну мелодію, Сніжинка створювала маленькі сніжні вихори, які кружляли в такт музиці, а Тінкербелл розсипав залишки різдвяного пилу, який створював у повітрі мерехтливі візерунки. Поступово стіни залу почали оживати. Кольори поверталися, спочатку слабко, потім все яскравіше і яскравіше. Північне сяйво за вікнами теж засяяло сильніше, а лід почав відбивати його кольори, створюючи неймовірну гру світла. Але найголовніше - всі присутні в залі відчували, як їхні серця наповнюються справжньою радістю. Навіть Крижана Принцеса почала усміхатися, а в її очах заблищали сльози щастя. Коли Софія закінчила грати, весь зал сяяв так само яскраво, як і раніше. "Ти зробила це," - сказала Принцеса, підходячи до неї. "Ти знайшла спосіб повернути радість не просто в цей зал, а в наші серця. Ти нагадала нам, що справжня радість народжується з простих речей - музики, дружби, бажання поділитися своїм щастям з іншими." Вона простягнула Софії Кристал Радості: "Він твій. Використовуй його мудро." Коли Софія взяла кристал, він засяяв ще яскравіше, резонуючи з її власним кулоном. На мить обидва кристали злилися в єдиному сяйві, а потім знову розділилися, але тепер були з'єднані тонкою ниткою світла. "Тепер у тебе є два з чотирьох кристалів," - сказала Принцеса. "Але твоя подорож ще не закінчена. Морозний Король не зупиниться, поки не отримає всі кристали. І десь там, у Лісі Забутих Спогадів, чекає на тебе третій кристал - Кристал Доброти." "Як нам дістатися туди?" - запитала Софія, обережно ховаючи другий кристал у рюкзак. "Я допоможу вам," - відповіла Принцеса. "Відкрию портал, який перенесе вас ближче до лісу. Але пам'ятай - до повного місяця залишилося лише два дні. Ви повинні встигнути знайти третій кристал до того, як місяць стане повним, інакше доведеться чекати цілий місяць." Вона змахнула рукою, і в повітрі з'явився новий портал, схожий на завісу з північного сяйва. "І ще одне," - додала Принцеса, коли Софія з друзями вже стояли біля порталу. "Ти довела, що маєш чисте серце і здатна бачити радість навіть у темряві. Це дуже важливо, особливо там, куди ви прямуєте. Ліс Забутих Спогадів - непросте місце. Він може показати тобі речі, які ти не хочеш бачити, нагадати про те, що краще забути. Але пам'ятай - справжня доброта народжується з розуміння і прощення, навіть коли це найважче." Софія кивнула, відчуваючи, як її серце наповнюється і тривогою, і рішучістю водночас. Вони попрощалися з Крижаною Принцесою і ступили в портал. Попереду їх чекали нові випробування, але тепер у них було два кристали, і їхня магія робила їх сильнішими. Останнє, що побачила Софія перед тим, як портал закрився, була усмішка Принцеси і північне сяйво, що танцювало в небі всіма кольорами веселки. А десь далеко, в своєму крижаному замку, Морозний Король відчув, що другий кристал вислизнув з його рук, і його лють струсонула всі льодовики навколо. Але він не збирався здаватися. Якщо він не може отримати кристали силою, то спробує хитрістю. І Ліс Забутих Спогадів був ідеальним місцем для його нової пастки...