Частина Одинадцята

Знаєте буквально нести на собі, тіло десь під сто кілограм важко капець, тому я подумала головешкою. Ну я проснулась коротче кажучи.. І допомогла Ростику дочапати, до басейну. Ні я не збирались його топити, але нічого ближчого та кращого ніж лежаки біля басейну я не знайшла, а до дивану б просто не досунула.

-Ну ти тяжка шкура.-сказала, пустивши хлопця.

Присіла біля нього, і полегшено видихнула, його руки миттю вчепились в талію, і обпекли своїм торканням.

— Знаєш, — він раптом заговорив, заплітаючи слова, наче вони були важчими за його тіло, — я... я от дивлюся на тебе і думаю... Гик.. -Думаю, як ти мене терпиш... Завжди... Терпиш...

Я сиділа, застигнувши, слухаючи кожне його слово, хоч це більше було схоже на придумки п'яного.

— Пам’ятаєш, в універі... проект цей... бізнесовий, чорт його забирай...-Ростислав, тихо засміявся, вткнувшись в мої ноги. -Я тоді... нічого не робив, а ти... ти все зробила... сама... Всі ці роки...

-Ти виришів зараз вибачитись?-хмикнула.-Ніч Ростю, ти чого п'яний?

— Ти... знаєш, я завжди бачив... як ти... каву без цукру любиш...-продовжив, пропустивши питання Ніки повз вух.-Довгі поїздки... це ж твоє..., Макс зажви казав що ненавидить їхати, тільки літати...А ти ні.-він замовк, і обійняв мене міцніше. -І ще... коли браслет... крутиш... я завжди знаю, що ти... нервуєш... — його голос був теплий, але слова ламалися, як тонка гілка під вагою снігу. Так само ламалась я, відчуваючи його руки, і подих на бедрах..Чорт...Він наче не помічав, як його руки вперед і назад, ковзають по мені, він не робив нічого поганого, але ці його доторки...Такі теплі, і збуджуючі. 

-І ще... Ніко... — він знову заговорив, слова звучали все тихіше, майже як шепіт, — той поцілунок... на кухні... місяць тому... 

Я застигла, завжди вважала його козлом,  завжди стримувала свої почуття. Це ж мабуть почуття правда ж? Інакше чому, я не послала його  після цього, а думала кожної ночі як він? Після того поцілунку на кухні, дійсно все змінилося. 

-Я вже не можу... тебе дражнити... не так... бо... бо я тебе люблю... давно... ще з дитинства... І я... більше не хочу... грати в ці ігри...-закінчив.

Його голос поступово затихав, поки він не заснув, припинивши, ковзати руками по шкірі. 

Ніка залишилася сидіти, вдивляючись у ніч, відчуваючи, як його важке дихання змішується з теплом, що охоплювало її зсередини.

Його слова, хоч і сплутані, були чесними.

Прошу не забувати, і ставити сердечко та писати вашу думку в коментарях.

Це важливо для мене, дякую 

❤️