Двадцята частина

    - Цікавить взнати що тут відбувається, перш ніж встрявати в бійку?

    - Почну спочатку. Всім відомо планета знаходиться на карантині. Її охороняв, наш малий крейсер.  В його задачу входило не допускати на планету різних авантюристів, забігаючи наперед скажу - таких не було. І слідкувати за роботом. Да, історична довідка. Я вважаю нема сенсу її приховувати. Приблизно два століття тому на орбіті планети з’явивсь корабель. Він ввійшов в контакт з нашим кораблем. На ньому знаходивсь такий собі Айтан Тріміус. Він якимось чином вмовив командира нашого крейсера пустити його на планету для знищення роботів, так як ви зараз. Тільки тоді роботами керував більш примітивний ШІ. Домовленість була така. Айтан на модулі зі своєю супер зброєю по знищенню роботів опускається на планету. Після виконання роботи він повідомляє корабель, за ним відправляють бот. Він його забирає. Доставляє на корабель, відмічають свято знищення металевих монстрів, і Тріміус летить до себе на планету. А капітан перевіряє відсутність роботів, підриває їх підземні заводи доповідає в мілутію про придатність планети до заселення. Отримує підвищення і стає героєм дня. Та не так сталось як гадалось.

    Айтан на зв'язок не вийшов. Капітан дочекавсь назначеного контрольного зв’язку, і після того як Тріміусь не відгукнувсь, знищив його корабель. І на тому все скінчилось. Однак роботи на поверхні  планети перестали з’являтись. Був відправлений бот з десантниками для перевірки – що ж трапилось? Десантники доповіли, що біля входу в основний підземний тунель  знаходиться багато знищених роботів. І це було не просто враження якоюсь зброєю, вони виявились просто розірвані,  одні з відірваними кінцівками, інші роздерті навпіл, десантник передали на борт корабля жахливий відеоряд металевого побоїща. Та потім сталась катастрофа. Я вам надішлю відеоряд останньої миті життя десантників. – Перед присутніми з’явилась голограма металевого побоїща, знята налобною камерою бронескафандра  одного із бійців. Виднілись відкриті броньовані ворота входу в підземний тунель. Скрізь куди поверталась камера знаходились фрагменти роботів, розірвані шматки металу та пластику. Поступово камера наближалась до входу в тунель. «В тунель не заходим, пускаємо дройда» почувсь голос командира. Дройд побіг по доволі широкому тунелю освітлюючи прожекторами картину. Вона виявилась однаковою, фрагменти розірваних роботів, інколи просто валялись купами. Та тут раптом в тунелі засвітилось світло. Дройд зупинивсь перед броньованою плитою перегородившою подальший прохід.  Підійшов в притул шукаючи панель управління. Та плита сама почала відсовуватись поступово входячи в стіну.  Дройд застиг в очікуванні. Плита повністю звільнила прохід. Засвітилось світло в іншій частині тунелю, і стояв він. Кольору від срібного до вугільно чорного, який постійно мінявсь.

    Павукоподібної форми, з товстими лапами та довгими кігтями. Голови як такої не було, заміст неї виходили два великих серповидних ножа як гільйотина. Це чудовисько заповнювало майже весь простір тунелю. Він миттю підхопив дройда підніс до цих ножів  і тут з них висунулись чотири детектора. Вони з усіх боків подивились на дройда, потім в тунель звідки він прийшов.

   «Тікаєм» пролунало  комунікаторах. Всі ринулись по направленню до бота. «Ааа…» почулись перші крики останніх. Камера повернулась. Робот біг і по дорозі насаджував бійців на величезні кігті своїх лап. Вони пробивали броню скафандрів як ніж масло. Відеоряд  закінчивсь.

    - Коли на кораблі зрозуміли що десант знищений, місце де виліз робот закидали тунельними бомбами. Та робот зник.

    - На жаль командир корабля не повідомив про інцидент. І про те що він порушив всі протоколи, як я зараз. Він почав слідкувати за місцем теоретичного знаходження робота. І він дав про себе знати.

     Почали з’являтись в різних частинах гірського масиву роботи , і гірше за все це вже не були прості механізми, вони збільшились і вже на собі несли, протисупутникові ракети.  Вони вилазили з пробитих тунелів в різних місцях, запускали ракети і ховались.  І це стосується великих механізмів. Ракети злітали в направленню крейсера.  В останніх повідомленнях які почав надсилати капітан повідомлялось, що крейсер атакують протикорабельними ракетами з землі. І що він переходить на вищу орбіту.  Це були перші  тривожні нотки. З’явились великі роботи трансформери, вони  також  виповзали з тунелів, та запускали ракети направлені на крейсер.

Перші не долетіли взагалі. Та робот вчивсь. Наступні  декілька пусків крейсер знищив, і зв’язок з ним перервавсь.

    Наша бюрократична система відома. Поки приймали рішення, поки радились. І нарешті спорядили  три важких рейдери з десантом, маючи на меті висадитись на планеті  та на місцевості подивитись де входи в тунелі, виявити головну печеру та закидати «ват» бомбами середньої потужності, тунельні бомби ефекту не дали.  Були бомби які взагалі могли все живе знищити на планеті. Та вся складність полягала і тому що робот з виробництвом знаходивсь в товщі скельного масиву, гарантії його знищення не було. Тому сенсу скидати супер бомби не було. Десант на планету висаджувати не ризикнули, слідкування продоижилось.  Пройшло двісті років. Ми прибули. Нічого не змінилось. Пуску ракет не відбувалось.  Ми спустились на нижчу орбіту. І почалось.  Перші пуски ракет ми вдало знищили, натомість виділили місця де теоретично міг знаходитись об’єкт та закидали «ват» бобами. Гірський масив здригнувсь. На місці падіння бомб  утворились вирви, до ста метрів глибини. В декількох місцях з’явивсь дим і почалось горіння. Ми подумали що знайшли основну схованку і ще туди кинули декілька бомб. Ось відеоряд . – З’явивсь відеоряд з гірським масивом і величезними круглили проваллями вже подекуди заповненими водою. – Роботи з’являтись перестали.  Ми чекали. І ось неділю назад на іншому кінці гірського масиву вони з’явились знову. І якби не ви,  результат був би сумний. – Відео закінчилось, запала пауза.