Місто. Історія Ріки

Розділ 20 «У кожного свої таємниці»

 

Архів виявився не зовсім таким, яким я його пам’ятала. Тут так само пахло старим папером і пилом, і відразу залоскотало в носі. Проте загалом він виглядав трохи інакше: низька стеля, довгі ряди металевих стелажів, заповнених коробками та акуратно складеними теками. Усе було впорядковано за номерами. Здається, Бенґ, на відміну від «міс Піґґі», навів тут лад і навіть подбав про те, щоб потрібні документи можна було відшукати без зайвих труднощів. Мені це неабияк полегшувало завдання й заощаджувало дорогоцінний час.

Я чітко знала, які саме документи мене цікавлять. Залишалося з’ясувати, чи знайду в них те, по що прийшла.

Першою мені трапилася тека Бетті. Вона виявилася значно тоншою, ніж я очікувала. На верхньому аркуші було її повне ім'я: «Берттіна Мірабелла Старлайт», нижче стояла коротка примітка: «Залишена в Колонії №2. Транспортування не рекомендується». Далі йшов перелік препаратів із зазначенням дозувань та дат призначення. Я не стала читати далі. Але помітила, що напису олівцем «Зразок №5б», який я пам’ятала з попереднього разу, більше не було.

Наступною я витягла теку Кейла. На першому аркуші були зазначені його особисті дані. Повне ім'я — «Кайлліан Хендрікс Старлайт». Трохи нижче — ім’я, під яким він тепер значився в документах: «Хендрікс Кросс». Дрібним шрифтом було вказано й підставу для зміни прізвища: «Дівоче прізвище матері — Тіціана Кросс». Наприкінці сторінки стояла коротка позначка: «Переведений до Міста».

Я зупинилася поглядом на примітці, надрукованій дрібним шрифтом. Отже, вибір прізвища «Кросс» не був випадковим. Кейл справді взяв дівоче прізвище матері — частину свого минулого, з якою не захотів розлучатися навіть після зміни особистих даних. Я пригадала нашу розмову, у якій він розповів мені про це. Тоді ця деталь здавалася лише одним із багатьох фактів його біографії. Але тепер, побачивши це в офіційному документі серед сухих формулювань і службових позначок, я сприйняла її зовсім інакше. Можливо, так він намагався зберегти бодай щось від родини, яку в нього відібрали. Щось, що належало лише йому й нагадувало про людей, яких він утратив. І раптом я відчула, наскільки особистим було те, чим він колись поділився зі мною. Адже тепер це прізвище носила і я. Від усвідомлення цього в грудях несподівано защеміло.

Напису олівцем «Зразок №5а» у його теці також не було.

Далі йшла службова історія Кейла. Першим значилося призначення до Нижньої Варти. За ним ішла позначка про переведення до Корпусу Нагляду за результатами служби. Наступні сторінки містили перелік його посад, призначень і короткі звіти про виконані завдання.

Найсвіжіший запис привернув мою особливу увагу. Поточна посада: «Старший тактичний детектив нейро-криміналістики Спеціального Департаменту Розслідувань та Ліквідації». Нижче було перелічено основні службові обов’язки: розслідування особливо складних злочинів, зокрема вбивств представників вищих верств суспільства та політичних диверсій. Аналіз місць скоєння злочинів, балістична експертиза, реконструкція обставин подій за допомогою тактичних окулярів із системою доповненої реальності, підготовка експертних висновків і рапортів.

Окремо зазначалися додаткові завдання, до яких Корпус Нагляду залучав його під час особливих операцій: стратегічне прикриття важливих угод і заходів Спільноти, снайперське забезпечення з висотних позицій. Далі йшла оцінка його стрілецької підготовки: «Виняткова». А під нею — ще одна примітка: «За оцінкою Корпусу, один із найкращих стрільців Міста».

Я неквапливо опустила аркуш. Про те, що Кейл починав службу в Нижній Варті, згодом перейшов до Корпусу Нагляду, а тепер працює у Спеціальному Департаменті, я знала. Так само мені було відомо, що він чудово володіє зброєю. Але про решту… Про те, що мій чоловік не просто вправний стрілець, а професійний снайпер, якого залучають до найвідповідальніших операцій Спільноти, я й гадки не мала.

Уява сама намалювала Кейла на даху однієї з міських будівель: у тактичних окулярах, нерухомого й зосередженого, поки десь унизу відбувалася чергова таємна угода. Я раптом усвідомила, скільки всього в його житті досі залишалося для мене невідомим. Ми були разом лише кілька місяців, але я встигла повірити, що добре його знаю. Та, виявляється,  навіть найближча людина може приховувати цілий світ, про який ти й не здогадуєшся.

Я перегорнула ще кілька сторінок і натрапила на медичну картку. У графі «Вакцинація проти Е-вірусу» стояла дата, а під нею, рівним канцелярським шрифтом, одне слово: «Безпліддя». Я на мить затамувала подих. Про це я знала. Та одне — розуміти й приймати цей факт, і зовсім інше — побачити його тут, серед офіційних позначок, печаток і підписів. Одне сухе слово, наче остаточний вирок, винесений багато років тому. У горлі раптом запекло, а аркуш під пальцями здався крижаним.

Я перегорнула останню сторінку й завмерла.

Серед документів лежала копія нашого свідоцтва про одруження. Я впізнала його миттєво: наші імена, дати, підписи. Спершу сама поява цього особистого документа серед сухих архівних записів видалася мені чимось недоречним. Та невдовзі я зрозуміла, що це означає.

Бенґ знав про наш шлюб.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше