Глава 27

Він чув, як кричали заручники. Як кричало безліч красерів. Вони десь близько. Найімовірніше, укріпилися в дальній кімнаті. Чутно, як рухають щось важке – мабуть, розгортають своє станкове знаряддя, щоб направити на них. Які мерзенні ідіоти. Вони згорять в іскрах Емів разом зі своїм знаряддям. Загін Евдіка досяг великих дверей, за якими чулися крики красерів. Евдік подав сигнал, щоб загін розосередився й відійшов від дверей. Потім негучно сказав:

За моєю командою вриваємося в кімнату й відкриваємо вогонь по всьому, що рухається й не рухається! Зрозуміло?! Спалимо цих сучиних дітей! – голови з люто блискучими очима кивнули. Евдік добре передав їм свій запал. Він став збоку дверей і вигукнув:

Говорить старший комісар Евдік! Наказую вам здатися й скласти свою зброю! Тоді ніхто не постраждає! – з кімнати почувся лютий крик:

 - Здохни!!! – і слідом за словами двері продірявилися від пострілів зброї красерів. Евдік усміхнувся. Цього він і чекав. А тепер, гади, смерть вам! Він подав сигнал, і кілька комісарів розстріляли двері з емів. Ті розлетілися на друзки. Евдік крикнув:

 - В атаку! – і ввірвався в кімнату, з криком стріляючи. Те саме зробили й двадцять п'ять розлючених комісарів. Шквальний вогонь, що обрушився на красерів, був жахливий. Евдік бачив, як посеред кімнати стоїть станкове знаряддя. Але воно стояло поперек, немов слугувало загороджувальною стіною. Обабіч звалено в купу меблі. Він бачив, як красери намагалися сховатися за цим усім. Він бачив, як розлітається на шматочки й плавиться це станкове знаряддя від зіткнення з іскрами емів. Як вибухають меблі, як підлетіли до стіни підстережені красери. Це була чудова картина! Він люто усміхався, задоволений побаченим. А комісари все стріляли й наступали. Але потім Евдіку спало на думку, що це все занадто просто. І цієї миті по вухах ударив жахливий різкий звук. Евдік закричав:

 - Глушилка! – але було вже пізно. Пристосування, яке Евдік назвав «глушилкою», створювало звукові хвилі, акустична амплітуда коливань яких настільки негативно позначалася на організмі альманіфікарців, що ті без сил валилися на підлогу. В основному воно використовувалося для втихомирення ультрарадикально налаштованих маніфестацій альманіфікарців і перебувало під суворим контролем комісаріату. Як воно могло опинитися в красерів, невідомо. Однак воно було й застосувалося. Евдік, як і всі інші комісари, став падати на землю від найсильнішого головного болю й наростаючого безсилля. Це був крах! Точніше, смерть! Евдік побачив, як з-за укриттів вискочили красери й стали наближатися до них. У деяких із них були довгі ножі в руках, інші тримали зброю, немов кийки. Евдік зрозумів, що їх хочуть прикінчити, не витрачаючи боєприпасів. Просто підійти й зарізати, або забити до смерті. Це жахлива кончина. Він злякався й став стогнати, марно намагаючись піднятися. Евдік бачив високого худорлявого красера в одязі червоного та синього кольорів із незвичайним довгим посохом. Він знущально сміявся й тримав за волосся безпорадно смикаючуся дівчину. Один із комісарів усе-таки зміг піднятися й навіть направити свій ем на наближуваних ворогів, однак високий красер направив свій посох у бік комісара, що підвівся. Навколо посоха стали зароджуватися блискавки, які прострілювали простір гучними хлопками. Потім вони стали обертатися навколо древка посоха в жахливому вихорі. Красер струснув посох, і цей жахливий вихор з оглушливим тріском врізався в комісара, відкинувши того в інший кінець кімнати. Красер із посохом скомандував:

 - Добийте цих, а потім усі до мене! – і, потягнувши за собою дівчину, став віддалятися до дальніх дверей. Цієї миті через бічні двері в кімнату ввірвався Толеро й хтось із мечем у руках, дуже схожий на Вардоса. Цей альманіфікарець був увесь вимазаний у чорний липкий пил зі спотвореним від люті обличчям. Толеро миттєво вступив у сутичку з кількома красерами, а жахливий Вардос із ревом розкидав убік чотирьох красерів, немов іграшкові м'ячі, одним махом розрубав «глушилку» – кулю з довгою антеною, що завершувалася так само маленькою кулькою. Він розвернувся й ударом ноги змусив найближчого красера відлетіти до стіни. Евдік відчув, що сили повернулися до нього, й він накинувся на найближчого з красерів, несамовито завдаючи йому ударів ліктем правої руки. Такий самий приплив сил, мабуть, відчули й інші комісари, і вмить у кімнаті зав'язався несамовитий безжалісний рукопашний бій. Вардос схопив ще одного красера й, піднявши над собою, з гнівним криком кинув того на підлогу, немов ганчірку. Він перетнувся з Толеро поглядом, і той вигукнув:

 - Схопи Оракула! Знищ його, тоді все закінчиться! Ми впораємося! – Вардос кивнув і, перестрибнувши димляче станкове знаряддя, зник у дверному отворі, залишивши за спиною люті крики безжалісної сутички. Кімната, куди увійшов Вардос, була темною. Екрани або жалюзі закривали вікна, через що напівтемрява була майже непроглядною. Однак Вардос одразу розгледів, що в іншому кінці кімнати біля стін розмістилися перелякані заручники й високий красер, що тримав Кісею за волосся. Це й був Оракул. Він стояв спиною, однак одразу відчув чужу присутність у кімнаті. Він різко обернувся й пустив розряд блискавок у бік Вардоса. Однак той був набагато швидшим. Оракул встиг розгледіти лише тінь, що метнулася за найближчу стіну. Оракул дзвінко засміявся й сказав глибоким, упевненим і зверхнім голосом:

 - Немає сенсу ховатися! У будь-якому разі ви всі тут сьогодні помрете. Ви даремно не пішли на наші умови, тоді все було б простіше. Ви не розумієте, що для власного захисту мені не потрібні натовпи моїх послідовників! Я спалю вас усіх блискавками швидше, ніж ви встигнете моргнути оком. Нерозумно ховатися! Ти лише відтягуєш свою смерть і витрачаєш мій час. Виходь негайно! – Вардос ледве стримував всеосяжну лють. Його всього трусило від гніву. Він заплющив очі й заскреготав зубами, щоб хоч якось стриматися. Він чудово розумів, що може вийти й розірвати на дрібні шматочки цього проклятого красера, але не хотів, щоб це побачила Кісея. О божевільний Бог, чому вона так стала важливою? Вардос хрипко видихнув і люто вигукнув: