Глава 2

Космічний простір охопила яскрава червона аура багряної зірки-надгіганта, що розширювалася вже довгі мільйони років. Це світило невблаганно поглинуло нещасні планети, які віками сумлінно рухалися своїми орбітами навколо нього. Комети з яскравими синіми хвостами сліпо летіли до вмираючого гіганта й танули під дією безжальної температури, огортаючись у широкі білі хмари. Усе в цій системі — руйнування заради народження нових світів — ішло своїм чередом. Кожен об’єкт був на своєму місці, крім одного.

Неймовірно величезне темне тіло нерухомо завмерло на тлі зірки. Воно настовбурчилося, наче їжак, безліччю довгих голок, з яких час від часу, мов блискавки, виривалися яскраві червоні промені, спопеляючи комети й астероїди неподалік. Не залишалося жодних сумнівів: це космічне судно. І так само очевидно було, що цей похмурий корабель перебуває в очікуванні.

Раптом космічна гладь збурилася. Щось невловиме хвилювало саму суть матерії, викликаючи сильні коливання простору. Тієї ж миті шипастий корабель почав повільний рух до епіцентру. З його голок знову вирвалися промені, але тепер уже зеленого кольору; вони пронизали простір перед судном. Корабель здригнувся, і за частку секунди його втягнуло в саме осердя аномалії.

Судно опинилося у просторі, що різко контрастував із попереднім. Усе навколо було залите молочно-кремовим світлом і заповнене ніжно-рожевими хмарами. На тлі цієї краси чорний корабель зі злісними шипами здавався цілковито недоречним. Здавалося, він сам відчув незручність від того, що псує пейзаж, і почав змінюватися. Шипи повільно втягнулися в корпус, а колір судна перетворився з чорного на темно-червоний, потім на яскраво-червоний, і врешті, набувши форми хмари, корабель став блідо-рожевим.

Трансформація завершилася, і корабель-хмара стрімко рушив уперед. Він блискавкою проносився крізь міріади хмар химерних форм, аж поки вони не розступилися, відкривши неосяжну область, заповнену іскристим серпанком. Посеред неї постало дивовижне видовище: три велетенські спіралеподібні об’єкти різних кольорів.

Найкоротший із них, що розширювався біля основи, був чорним, наче цілісний шматок глянцевого вугілля, і оповитим темною димкою. Глибокі борозни, тріщини та кратери на його поверхні свідчили про жахливі деформації. Він справляв гнітюче враження.

Другий об’єкт, посередині, був найдовшим. Здавалося, його виточили з велетенського смарагдового самородка. Майже всю його напівпрозору поверхню охоплювало величезне місто — мережа споруд та безліч яскравих точок-літаків, що без упину злітали й сідали, вказували на те, що об’єкт населений.

Третій об’єкт був таким же коротким, як і перший, але мав гостре, наче голка, закінчення, на кінчику якого сяяла іскра. Він здавався відлитим із найчистішого золота. Над ним нерухомо висіли або пронизували його наскрізь дивні сині, білі та золотисті субстанції.

Навколо цієї тріади великою орбітою оберталося щось незбагненне. Цей об’єкт різко змінював колір із червоного на жовтий, ставав то твердим, то рідким, то розсипався на дрібні краплі пари, а потім знову стискався в кулю. Ці метаморфози супроводжувалися жалібними звуками, схожими на далекі стогони.

Корабель-хмара на мить завмер, ніби милуючись картиною, а тоді знову почав змінюватися, набуваючи форми білої кулі, що випромінювала тепле жовте світло. Що ближче він підлітав до об’єктів, то очевиднішим ставало: вони обертаються навколо своєї осі, а деформації на їхніх краях наштовхували на думку, що колись вони були одним цілим.

Невдовзі смарагдовий об’єкт заповнив собою весь огляд. На його поверхні стали чітко видні витончені споруди — домівки мільйонів жителів. Між будівлями снували тисячі літальних апаратів, а в них знаходилися істоти, що здавалися створеними із зефіру. Легкі й граціозні, вони мали високий зріст і молочно-білу шкіру. Їхні очі сяяли, мов коштовне каміння, а довге волосся — руде, синє, фіолетове — розвівалося у просторі, наче під водою. Одягнені вони були у просторі білосніжні та смарагдові туніки з довгими шлейфами, капюшонами та безліччю стрічок, що плавно коливалися в такт їхнім рухам.