Річі та Гентрі

— Річарде, — звернувся нього батько, який сидів на задньому сидінні, — ти мене чуєш?

Але Річі в цей час слухав музику і в такт їй стукав паличками по рюкзаку, що лежав на колінах. Вони були виготовлені з чорного карбонату, неймовірно дорогі для восьмикласника і реально круті. Ховаючи у кишені шкіряного жилета, Річі завжди носив їх із собою. 

Батько, повторив своє запитання голосніше і цього разу син його почув.

— Так, тату, — виймаючи один навушник з вуха, відповів Річі, скуйовдживши руде

волосся та повністю приглушуючи звук.

— Коли я розмовляю з тобою, вимикай музику.

— Але ж це Чарлі Воттс! Легендарний барабанщик!

— Слухай свого батька, Річарде, — промовила мама, що сиділа на передньому сидінні в півоберта, — нас турбує твоя успішність з математики. Ти з'їхав у навчанні.

— Але ж мам... Нічого подібного. Я один із найкращих у класі!

— Ти маєш бути найкращим, — твердо сказав батько, — ми з мамою вважаємо, що твоя музика відволікає тебе. Якщо ти не виправиш ситуацію в найближчому майбутньому, ми перестанемо оплачувати твоє навчання на барабанах. Ти мене зрозумів?

— Так, тату.

— Нагадай мені, коли ти виступаєш на шкільному концерті?

— Наступної середи.

— Ми обов'язково приїдемо. Я так розумію, вечір буде присвячений музиці?

— Так, я гратиму на барабанах у дуеті з Анною. Їй дісталася партія на гітарі.

— Хм… — підіжав губи батько, — виходить, гітаристка стоятиме в центрі сцени, а ти зі своїми барабанами  жатимешся у кутку?

— Ні, чому це? Ми разом…

— Річарде, так не піде. Ти виступиш сам.

— Але ж ми вже домовилися з Анною. Вона спеціально під мене готує партію. Якщо я гратиму один — її приберуть з програми.

— У такому разі тобі лишається тільки співати, — спокійно сказав батько.

— Співати!? Але навіщо мені співати?

— Жоден гітарист не зможе затьмарити співака, на тобі буде вся увага публіки. Я все сказав. Рішення за тобою, Річарде. Хочеш виступати дуетом — доведеться співати, хочеш стукати на барабанах — грай соло.

Від почутого Річі так міцно стиснув карбонатні палички, що навіть кісточки пальців побіліли. Сперечатись із батьком — марно. Так можна взагалі залишитися без барабанів.

Річі відвернувся до вікна якраз в той момент, коли Анна квапливо відчиняла двері школи, як завжди з ідеально-нудною зачіскою і безглуздим пасмом волосся на лиці. Не те щоб Річі її не долюблював, хоча за гру на гітарі він її навіть поважав, іноді виходило в неї цілком потужно.

Річард перевів погляд на дзеркало переднього виду, в якому побачив насуплене обличчя його батька. Кивнувши головою, він сховав палички в кишеню жилетки, підхопив рюкзак і вийшов з машини, недбало грюкнувши дверима. Треба було поспішати, адже урок розпочнеться з хвилини на хвилину, але він ані трохи не прискорив крок. Настрій зіпсувався. Річі піднімався старими сходами школи і з холодною байдужістю розглядав бетонні латки, що нагадують моторошні плями та навіюють безнадійну тугу, якої неможливо позбутися. Рудий йшов слабко освітленим коридором, вальяжно наближаючись до свого класу. Зрідка він косився на розвішані саморобні плакати, що криво дивилися на нього з поблискуючих стін.

В цей час з бокового входу до школи вбіг його однокласник Генрі, у піднесеному настрої, гарним баритоном співаючи собі під ніс приспів пісеньки:

Ти воїн світла — він демон ночі.

Ти бачиш зорі — він мружить очі.

Він ще сміється й не хоче здаватися.

Тільки ти знаєшь — йому не сховатися!

Тонка шлейка рюкзака врізалася в плече, а пляшка з водою раз у раз намагалася випасти з бокової кишені, яка проривалася. Абсолютно не звертаючи на такі дрібниці уваги, він у такт пісні крокував коридором. Але, як тільки він побачив Річі — одразу ж перестав співати й прискорив крок, щоб обігнати його та збігти сходами першим.

Конфлікт між ними тривав ще минулого року. З того самого дня, як Річард приніс і при всіх не дозволив йому покататися на нових роликах. І справа була навіть не в роликах, а в тому, що після відмови інші однокласники з жалістю дивилися на Генрі. Саме в той момент він відчув, як паршиво виглядає його недорогий і непоказний одяг на тлі модних речей друзів, і як бідно виглядають його пошарпані черевики. Він не міг пробачити Річі такого удару, і згадуючи про той жахливий день, зовсім забув, де зараз і як близько він підійшов до краю сходів. Погляд його впав на широку щілину між сходинками і в нього одразу ж закрутилася голова, як завжди, коли Генрі піднімався на висоту. Хоча сходовий проліт важко назвати небезпечним, але після падіння з дерева, який трапився з ним ще багато років тому, у нього з'явився моторошний і незрозумілий страх висоти. Такий сильний, що він уникав будь-яких балконів, високих каруселів та навіть сходи здавався йому ризикованим. Але перед однокласником Генрі не хотів виглядати боягузом, тому жваво відскочив до стіни і поквапився до класу.

Річі сповільнив крок, пропускаючи Генрі вперед, роздивляючись прикрашені сходові прольоти в колір веселки. Виглядали вони похмуро і не святково. Як затирається малюнок зі скейту, так і фарба, з невідомої причини, почала швидко облазити, і сьогодні сходи нагадували різнокольорові мухомори. Подумки він повернувся на рік тому, коли батько подарував йому ролики. Так, з того часу він терпіти не може Генрі, який вважає його скнарою, а інші однокласники жадібним та зарозумілим. Річард стиснув зуби.