6. Дік

До квартири  Ніколя доїжджаю на таксі і перш ніж вийти, оглядаю територію. Не спокійно останнім часом. Постійне відчуття, що за мною шпигують. Чисто, не душі. Отже, можу йти спокійно до будинку. Заходжу до під'їзду. Добре, що він світлий, бо довелося зазирати у всі кутки. Але все ж таки не поспішаючи підіймаюся на потрібний поверх. Обережність не завадить після нічної пригоди та й знайдуться діячи, яким закортить наробити мені лиха.Якби не прагнув відкинути минуле на другий план і забути свої темні справи, в які мене друг затягнув, та певно не вдасться. Підказує чуйка, що не так просто позбутися чорної плями в біографії. Та й комусь не на руку дозволити мені вийти сухим з води.

Місяць, як я вирішив поїхати з міста. Байдуже куди, тільки подалі б від всих цих ігор. І почалося:  то ледь машина не збила, то в квартиру залізли та перерили всю кімнату, то отримав ножове, а тепер ця дивна кімната з інструментами та жіночкою яка невідомо що вколола.

Не хотілося приймати вищі запобіжні заходи, але для збереження власного життя таки доведеться діставати зі сховку зброю і не дати позбутися мене. Ворог має понести покарання, або ж його отримаю я.Тільки от питання: «Хто ворог?». Не думаю, що мої справи міряються смертю. Маю за спиною неприємний момент з минулого, але нічого такого не робив, щоб потім платити своїм життям. Швидше б поїхати звідси, тільки от чекати ще мінімум, як місяць. Через мої непорозуміння з поліцією не так просто відкрити візу. Була думка пересидіти в іншому місті, а звідти за кордон. Тільки не все так просто, тоді б добавилося ще більших клопіт з документами так як робляться не за пропискою. Ще одна причина: мені і так важко прийняти думку переїзду (всі свої двадцять п’ять років прожив тут і нікуди не виїжджав), тож хочеться виконати її без пересадок, одразу до кінцевого пункту призначення. Та й все ж таки потрібно розібратися з тінями минулого, щоб не ходити по вулиці озираючись.

Доходжу до потрібних дверей й починаю трезвонити. Добре знаю Ніколя, тож прибирати руку з дзвінка не варто. Цей товариш ще той кадр, спить мов убитий — нічого не чує та не руагує. Швидше сусідів розбудити, ніж його. Мов та сова: днем спить, а вночі бодрствує.

Мої думки підтверджує тиша за дверима. Вже хвилин з десять дзвоню, а результату нуль. Хоч би кашлянув у відповідь.

Щось мені підказує, що цей хитрий жук спокійно ніжиться у ліжку й ніяк не потрапив у пригоду, котра спіткала мене вночі. Завжди виходить чистим з води. Навіть коли потрапляли в поліцію, то йому вдавалося приховати свої косяки та повернутися до спокійного життя без жодних претензій від захисників порядку. В мене ж завжди виникав  геморой на одному місці. Тому й зав’язав з темними справами, не вмію я приховувати провину та одразу викладаю все, як на духу. Звісно, це стосується тільки мене. Не шістка ж я, щоб про пацанів доноси складати. За свої вчинку відповідаю особисто й нікого не втягую.

За дверима жодних проявів життя. Марно наводити зайвого шуму. Що ж, зайду самостійно.Дістаю з кишені запасний ключ, який друг мені ще кілька місяців тому презентував. Так би мовити, для веселеньких ігор. А саме: з дівчатами проводити час. Тільки мені не знадобилися. Я ж не з тих, хто міняє жінок, як рукавички. Звісно не проти втішити свої бажання, але ж не з ким попало! 

В мене є для цього Вероніка. Солоденька цукерочка. Шкода, що стриптизерша. Одружився би, сто пудово! Але дівчині не потрібна сім'я, хоче бути вільною пташкою. І як би я не намагався переконати її, що нормально відношуся до цієї  професії і немає почуттів зневаги — додатково до бажання самостійності та повної свободи додається страх почути від мене слова приниження та закидів.

Тож і я обрав позицію вільного птаха. Почав зустрічатися з нею тільки коли закортить та змирився з самотністю. Хоч з часом зрозумів, що й самому не погано, але так хочеться приходити додому коли на тебе там чекають. Шкода, що в нашому містечку немає гідної жінки для створення сім’ї. Самі лише... Щось я забагато думаю! Де той чел?

Нарешті відволікаюся від думок та відчиняю квартиру, йду у напрямку кімнати друга. Як і думав, знаходжу його саме там. Дрихне без задніх ніг, навіть оком не моргне.

— Навіть не переодягнувся після вчорашнього вечора. Тільки де ж він був усю ніч і чому мене покинув? — невдоволено бубоню під носа та пинаю його ногою в п'яту точку. Цей гад ніяк не реагує. От так, вбили б мене, а йому пофіг. Дитячий сон без жодного натяку на тривогу.— Гей! Прокидайся, бо я зараз усі меблі з квартири винесу, — кричу йому на вухо, а тому по цимбалах.Знову штурхаю в бік. З такою силою, що злякався, щоб не  зламати йому ребра. Глухо, мов у танку! От же ж, щоб його... Подумки пригадую всю лайку, якою радо б нагородив цього ведмедя. Роблю глибокий вдих, заспокоююся та всідаюся в  крісло навпроти ліжка.

Що ж, трішки відпочити не завадить, почекаю поки прокинеться. Мені зайвим не буде, адже досі ламає, мов був під наркотою. Та й дорога сюди не видалася легкою через брак сил. Якби не терміновість справи, то відсипався до завтрашнього дня.

Битий час спостерігаю за соньком. Намагаюся подрімати та все марно. Незрозумілий приплив сил вперемішку з втомою. Навіть при температурі тридцять дев’ять так не почувався. Що ж мені там вкололи, що так ковбасить?

За цей час встигаю напружити свою пам’ять до максимуму, але все марно. Нічого сущого таки не можу згадати. Хоча, ні. Мельком, перед очима всплив дівочий силует, як вона зазирає мені в обличчя та щось говорить. Тільки він не чіткий, навряд чи зможу впізнати, якщо й побачу.— Дік? — нарешті Ніколя розплющує очі і помічає мене . Тре їх, кілька разів  кліпає, мов не вірить побаченому. Дивиться так, немов привид перед ним. Сідає та витріщає свої зіньки, котрі ледь не повзуть на лоба. — Мг, — фиркаю. Копіюю його дії, так само скануючи. Щось мені в ньому не подобається. Ніколя здається перелякався, коли мене побачив. Не пам'ятаю такої реакції на себе. Немов перед ним конвой.