Глава 22

Чуття Даріуса не підвело: на площі за ним справді було кому спостерігати. 

Ось тільки цей шпигун давно знав натуру тих, з ким йому доводиться стикатися, і всі їхні трюки міг передбачити майже наперед. Така скромна, як для нього, дія, на кшталт пострілу, навряд чи зуміла б налякати таємничого спостерігача. 

Він давно знав, де йому втекти, місто було йому немов ігровий майданчик, який він знав як свої п’ять пальців. Чоловік швидко зник за одним із численних виступів, коли прогримів постріл. Кілька уламків від кам’яного фасаду будівлі пролетіли всього за кілька метрів від нього, але шпигунові було все одно. Він лише коротко обтрусив рукою ті невеликі шматочки, які вирішили прилипнути до його одягу. Даріус шукав рух або ознаку стеження всередині будинку, поки сам споглядач ховався зовні, терпляче рахуючи в голові час, поки нарешті глава мафії не повернувся назад.

Коли нарешті настав час, і агент був упевнений, що це цілком безпечно для нього, чоловік швидко повернувся на свою колишню точку, усе ще залишаючись непоміченим і продовжив своє стеження. Коли Даріус увійшов до будинку, він поволі пішов за ним. Спустившись донизу, коротко пройшов до найближчого фонтану, і як ні в чому не бувало сів на край. З кишені на його жилетці негайно дістав невеликий монокль. Лінза в металевій оправі легко прокручувалась, перетворюючи весь нехитрий пристрій на підзорну трубу, але в незвичному вигляді. Ніхто з перехожих на нього навіть не подивився і не помічав, ніби його й зовсім не було. Чоловік вже давно умів немов зникати з поля зору всіх навколо, хай би яким багатолюдним не було місце, і щоб він не робив.

Театральний реквізит чимало спантеличив спостерігача. Було очевидно, що це точно має якесь призначення, але ось, у якому саме плані фон Дрейк і його люди планували пустити це в хід — залишалося загадкою. Розмову з такої відстані почути було неможливо, але, на щастя, шпигун чудово читав по губах і мові тіла, на яку навіть Даріус часом забував звертати увагу й контролювати, щоб ніяк і ні в чому не видати себе і свого справжнього стану.

Коли Даріус знову вийшов на площу, спостерігача вже не було біля фонтану. Натомість він тепер причаївся над дахом однієї з будівель, яка давно стояла порожня й ніким не використовувалася. Шпигун здогадувався, що чоловік, за яким він зараз стежив, не затримуватиметься в одному місці, як це було в нього заведено, і передбачив його рухи. З його позиції відкривався безперешкодний прохід на дах цієї будівлі. А ходінням по верхівках його було точно не злякати. Дахи давно стали для нього найдоступнішими дорогами, якими було найлегше дістатися куди треба. Дивно, але ніхто ніколи його не помічав. Більшість людей були просто занадто зайняті тим, що дивилися собі під ноги або контролювали те, що тримають у руках, щоб не випустити, й нагору ніхто ніколи не дивився. Навіть діти дедалі рідше розважали себе розглядом хмар. Але для спостерігача це було лише на руку, особливо зараз. Варто було лише Даріусу сісти у свою машину — його супутник і спостерігач блискавичною тінню рушив за ним, але дахами будинків. Благо, вгадати напрямок руху автомобіля було більш ніж легко. Спостерігач усе ворожив, куди саме прямує фон Дрейк. Якби автомобіль втік в один із підземних тунелів, він не зміг би досить швидко за ним піти, й, найімовірніше, був би змушений перервати своє спостереження і переслідування. На щастя для нього, такого не трапилося й автомобіль продовжував лавірувати вулицями міста, як ні в чому не бувало, поки нарешті не загальмував біля невеликого паркування прямо навпроти поліційної ділянки.

Знайти спуск із даху вниз на тротуар вулиці для спостерігача не склало ніяких труднощів. Через кілька секунд, поки автомобіль ще тільки в’їжджав на місце для паркування, чоловік був уже на вулиці й миттю увійшов до поліційної дільниці. Навіть тут, при тому, що людей було вкрай мало, якщо вони взагалі були, ніхто навіть не подумав подивитися в його бік або звернути на нього хоч якусь увагу. Даріус теж його не помітив, як і упустив той факт, що чоловік встиг проскочити у вузьку щілину між стіною і дверним отвором, коли двері вже майже зачинилися.

За всю розмову трьох присутніх чоловік жодного разу не ворухнувся, завмерши наче статуя в найдальшому й самому неосвітленому кутку кімнати, мовчки спостерігаючи за тим, що відбувається. Емоції Даріуса його ніяк не здивували й не злякали. Фрідріха йому не було шкода ні на секунду, хоча будь-кому іншому в подібній ситуації він поспівчував би. Але тільки не Лоуренкрафту.

Коли всі причетні покинули кімнату для допитів, один із поліціянтів хотів було замкнути приміщення, коли двері притримали ззовні й чоловік спокійно вийшов, вдавши, що весь час був там, і так і мало бути. Полісмен лише коротко перепросив за те, що ледве не замкнув чоловіка, на що останній так само коротко відповів, що не варто про це турбуватися, і попрямував слідом за Даріусом. Зрозуміло, до моменту його виходу з ділянки автомобіль фон Дрейка вже давно почав рухатися і став ховатися з поля зору, зникаючи серед десятків машин вулиць міста. Якщо як слід постаратися, то чоловік цілком міг би їх наздогнати й продовжити своє переслідування, поки щось серйозніше, ніж невелика відстань змусить його припинити своє переслідування.

Однак у цьому не було потреби. У чоловіка були інші пріоритети та завдання, як на зараз. Тим більше, що він добре здогадувався, що Даріус зараз прямує найімовірніше до себе додому, а ця адреса була йому давно відома.

Натомість він пройшов до найближчої телефонної будки й швидко увійшов всередину. Швидко затріщав диск із цифрами й незабаром потрібний номер було набрано. Почулося кілька коротких гудків, перш ніж із того боку підняли слухавку.

— Слухаю. — це був Отець Саймон Вільямс

— Можливо, ти захочеш переглянути своє рішення щодо від’їзду, і приїхати назад. — Чоловік не став грати зі своїм співрозмовником у шаради, або витрачати свій чи його час на непотрібні формальності на кшталт привітання.