«Смерть наближається»

Ніч на 4 день.

1.

Новий день, увесь цей час сьогодні я мав змогу відпочинку, як і учора після ініціації. Вікна були замуровані, але я вмів відрізняти, коли ранок, а коли ніч. На дворі була саме темнота, адже у цей час, ніхто не молився Дермедону. У мою кімнату зайшов Вольф, він знову спочатку оцінював мене, а потім заговорив. Після вчорашньої зустрічі з ним, я зрозумів, що прислухатися до нього треба не менше, аніж до Флоріана. Вольф не спускав з мене очей, ходивши колом по кімнаті. Навколо виникла тиша, я чув лише своє серцебиття. Мить – і десниця зупинився.

-Ісаку, підійди- но, будь ласка, до мене. – окликнув Ісака Вольф

-Так, десницю, що ви хотіли?

-Флоріан поклав на тебе велику надію. Завтра вранці ти зайдеш до нього, а зараз навідайся до Альфреда.

-Добре, Вольфе, а якщо не таємниця, то що саме у мені побачив Флоріан.

-Йди до Альфреда, Ісаку. – Вольф вийшов із моєї кімнати.

Взагалі місце, де я живу і куди потрібно було пройти крізь 3 двері, є велике за масштабом. У різних кімнатах знаходилися як і клітки з рабами, де їм підкидали сіно, щоб вони мали на чому спати, так і звичайні кімнати, де жили мої побратими та сестри. У кожного з них або була сім’я, або вони були так же самотні як і я. Тут знаходилася лише нижча каста. Прості люди, які колись також повірили у Дермедона та Альфред був їх рятівником. Сьогодні мені ще можна було відпочити і лягти спати, а завтра я мусив спостерігати за рабами та охороняти їх. Колись я був рабом людей, які зараз перетворилися на них. Особисто моя кімната невеличка: тут знаходиться ліжко, шафа та книжкова полиця із різноманітною літературою, а ось, коли я саме проходив до своєї кімнати, то моєму зору з’явилось житло сімейної пари. Просторне, велике місце, де були усі блага. Можу тепер уявити тільки, як живуть сім’ї середньої касти у других дверях. Тут дійсно знаходилася в одній із кімнат класне місце, де діти мали змогу навчатися усьому, що знав Неспесі. Особистий лікар, який лікував тебе, коли ти отримав травму на робочому місці або захворів. Лише магазинів тут не вистачало, нічого не купиш та й не вкрадеш. Усю здобич приносили мисливці: від їжі до одягу та аксесуарів. Це місце нагадувало вулик із різноманітними секціями, які були схожі на тунелі.

Будинок мистецтв – найбільше місце, яке бачило мої очі. Окрім ось цих всіх дверей, які вели у різноманітні зали, кімнати та будь – що інше, тут була низка тунелів, через які у разі чого можна було утекти, у випадок надзвичайних ситуацій. Їх постійно патрулювали, тому шансу дати драпа рабу не було. Зайшовши у 4 двері я побачив там різноманітні склади зброї, наукові кімнати, бібліотеку та багато чого іншого. У одній лише будівлі знань було більше, аніж у Кельбрусі. Зайшовши у кімнату до Альфреда, я почув, як він сам із собою говорить.

-Буде щось страшне і дуже скоро. Має бути щось, що стане на заваді тим двом виродкам… А, Ісаку, заходь-заходь, я саме приготував тобі напій.

-І з чого він зроблений?

-Людські очі, вода, зміїні очі, суміш різноманітних гірських трав та розбите одне зміїне яйце. Не хвилюйся – не помреш, таких випадків ще не було тут.

-Насправді навіть і не знаю, що сказати…

-А ти випий і гайда відпочивати. Завтра працюватимеш.

Зробивши ковток, я майже не виблював увесь свій шлунок, але подивившись на Неспесі, як він спостерігав за мною, я випив далі усе залпом.

-Заплющ очі, Ісаку.

За секунду, як я заплющив очі, я бачив ще людське тіло Альфреда.

-А тепер відкрий. Що ти бачиш перед собою?

-Вашу кров та серце.

-Молодець, Ісаку. Барті, швидко привиди сюди раба!

Через дві хвилини я бачив кров, але вже жовтого кольору.

-Дякую, Барті, можеш йти. Двоє охоронців мені тут допоможуть. Що ти тепер бачиш, Ісаку?

-Вашу червону кров та жовту кров.

-Чудово, а тепер запам’ятай: усі твої браття та сестри мають червоний відтінок крові, а решта, хто не належить до нашої сім’ї – жовтий. Не спутай хлопче, щоб потім не відмивав кров побратима у себе на руці. Коли відчуєш неймовірну спрагу до крові, відразу кусай себе, зрозумів?

-Так, Альфреде.

-Молодець, Ісаку! Я дарую тобі цього раба, випий його кров. Усю...

-ЩО НІ, ПОМИЛУЙТЕ! Я працюватиму, але не убивайте. – викрикнув чоловік

-Ну ж бо, Ісаку, чого ти чекаєш?

Думками, я не міг його убити, хоча всім тілом та жагою до крові, я цього бажав. Мені прийшлось накинутися на нього, як лев кидається на антилопу. Я прокусив спочатку його руку. Я відчув, що його тримали, аби він не вирвався. Кров, солодша за вино та смачніша за будь-яке м`ясо.

-Добре, хлопче, добре.

Я не міг спинитися. Кусаючи його у різних місцях, я хотів більше і більше.

-За що… Виродки. – востаннє сказав чоловік.

-Альфреде, я хочу ще.

-Укуси себе, Ісаку.

-Бридко, неначе мочу п’ю.

-А зараз ти хочеш крові?

-Ні, аж ніяк…

-Чудово, синку, чудово. Ти вчитимешся контролювати свою спрагу і з часом зробиш це. У тобі сильний дух знаходиться, який тобі з цим допоможе.

У голові щось заговорило: «ДУМТАЛЬ ДІ СЕНТ УР БЕЛЬКРЕТН. ЗІ ЙАЛЬЄ ‘’ КРАЛЬОТ». Боляче, голова занадто сильно боліла, що я схопився за ню і почав кричати

-Що сталось, Ісаку?

-Альфреде, Ай, я не знаю, щось заговорило у моїй голові на незрозумілій моїй мові.

-Як це звучало?

Я розповів Неспесі усе, що лунало у моїй голові, він перебував у значному шоці.

-Ні, ні, ні, тільки не це. З тобою заговорив Дермедон… Це час кінця.

-Що? Що це означає?

-Ісаку, ти ж пам’ятаєш, що Дермедон, коли говорив із трьома першими мучениками, він завжди з’являвся перед ними. У скрижалях написано, що коли голос Змія пролунає у голові дитини своєї, прийде час кінця. 4 мученик це той, хто почує його, але ніколи не побачить. 4 мученик – це вісник смерті. Це ти, Ісаку…

Я зомлів, у момент відчув, що сили мене покидають. У голові знову такий голосний і болісний голос: «СЕРВАС ААСІМТОЛІ».