7.4

— Я ж казав, що ви жили тут раніше.

— Що ви маєте на увазі?

Адміністратор дістав стару книгу реєстрації, поклав перед ним. Провів пальцем по одному рядку,  Данило нахилився. У книзі, написаній від руки багато років тому, стояло:

"Данило Кравченко.

Номер: 13

Дата: 17 листопада 2011 року."

— Це неможливо. — земля ніби зникла з-під ніг.

— Вам було двадцять один.

— Я ніколи тут не був.

Адміністратор відкрив наступну сторінку, там стояв інший запис.  Той самий почерк та ім'я:

"Данило Кравченко. 17 листопада 2016 року."

Потім: "17 листопада 2021."

І останній сьогоднішня дата цього ж року (2026). Під кожним записом був один і той самий номер 13.

— Я не міг тут бути, — повторив Данило.

— Ви пам'ятаєте хоча б щось?

Данило похитав головою, тоді адміністратор відкрив шухляду. Там він дістав стару фотографію. На якій був коридор третього поверху. Перед дверима №13 стояв молодий Данило. Він був у тому самому одязі та зачисткою, що й зараз. 

Тільки фотографія була зроблена п'ятнадцять років тому. Данило взяв її тремтячими пальцями, а на звороті було написано:

«Він вийшов о 03:14, але номер запам'ятав його».

Данило вибіг із готелю, сів у свою машину й поїхав, навіть не замислюючись, у якому напрямку. Йому було байдуже, куди саме приведе дорога. Він просто їхав, намагаючись привести до ладу свої думки.

За годину він уже був далеко від центру міста. Нарешті Данило звернув на заправку, припаркував автомобіль, вийшов із нього й зайшов усередину. Купивши воду, Данило повернувся до автомобіля. Та щойно відчинив дверцята, помітив на передньому сидінні ключ. На брелку була цифра 13.