7.1

Кімната була звичайною: ліжко, стіл, телевізор, ванна та невеличкий холодильник. На стіні висіла стара картина із зображенням готелю. Данило роздягнувся, прийняв душ і ліг спати. Вночі йому наснився темний та довгий коридор. У ньому не було жодних дверей, крім тих, на яких висів номер 13. Підійшовши до них він почув голос:

— Ви запізнилися.

Данило різко прокинувся у своєму номері. У кімнаті було тихо, а на годиннику було 03:13. 

— Чудово. — Він посміхнувся сам до себе.

Перевернувся на інший бік і знову заснув. Прокинувшись вранці він вмився, спокійно без поспіху зібрався та спустився на сніданок. За сусіднім столиком сиділа літня жінка, вона кілька разів поглянула на Данила, а потім сказала:

— Ви новий?

— Так.

— Я так і подумала.

— По мені видно? — Данило усміхнувся.

— По ключу.

— Чому? — Він автоматично торкнувся кишені.

— Вам дали тринадцятий? — Жінка нахилилася ближче.

— Ні. Чотирнадцятий. — Данило засміявся.

— Тоді добре. — Жінка зблідла.

— Що добре?

Вона вже не відповідала, просто повернулася до свого сніданку. Того дня Данило повернувся до готелю близько десятої вечора. На рецепції сидів той самий адміністратор.

— Як минув день?

— Добре.

— Ключ. — Чоловік простягнув руку.

Данило передав брелок, адміністратор поглянув на нього й завмер.

— Де ви його знайшли?

— Він був у мене.

— Ні.

— Що «ні»?

Адміністратор швидко взяв ключ, на металевій пластині було вибито: 13. 

— Це не мій. — Данило подивився на нього.

— Я знаю.

Адміністратор кілька секунд дивився на ключ, а потім поклав його під стійку.

— Зачекайте. — Він дістав інший. — Ось ваш, 14.

Данило забрав брелок.

— А цей звідки?

— Старий ключ.

— Від номера 13?