6.3

— Він рухається?

— Ні. — Пауза. — Тепер рухається.

Зв'язок обірвався, о 00:00 у ванній щось змінилося. Антон почув звук, наче хтось провів нігтем по склу. Він не хотів іти туди, але пішов. Дзеркало було темним, у ньому відображалася ванна кімната.

Антон став перед ним. Його відображення з'явилося через кілька секунд. Він відступив, але відображення не повторило рух.  Тепер між ними був тільки час.

— Що ти таке?

Відображення нахилило голову, а через хвилину Антон почув відповідь своїм власним голосом:

— Я ще ти.

— Що означає «ще»?

— Ти завжди дивишся на мене занадто пізно. — Відображення посміхнулося.

Наступного ранку Антон вирішив позбутися всіх дзеркал які у нього були. Навіть маленьке дзеркало в автомобілі він заклеїв чорною стрічкою. Він думав, що якщо не дивитиметься, нічого не станеться. І це спрацювало, але до вечора.

Повернувшись додому, він побачив на кухонному столі склянку води. Саме вода відбивало його обличчя. Антон зупинився, в відображення у склянці моргнуло. Він відразу відвернувся, та в цей час завібрував телефон. Повідомлення від невідомого номера надходили одне за одним:

«Ти думаєш, що дзеркало — це скло».

«Але воно лише показує».

«Я навчився дивитися без нього».

Антон більше не спав. Наступної ночі він сидів у вітальні й намагався не дивитися на жодну поверхню, здатну щось відображати. О 03:12 він почув в коридорі повільні кроки: один, два, три.

Він не ворушився, коли кроки зупинилися біля дверей. А дивився прямо перед собою. На столі лежав чорний екран вимкненого телевізора. Антон не хотів піднімати очей, але на темному екрані вже було видно силует.