5.5

"1988 — Вона більше не зникає".

"1996 — Двері тепер з'являються в різних місцях".

"2007 — Вона навчилася кликати".

"2019 — Якщо відповісти, то вона запам'ятовує тебе".

Останній запис був свіжим, так як чорнило ще не встигло вицвісти. Наступним, що Максим прочитав, це було:

"Новий мешканець побачив двері. Якщо він увійде, кімната більше не потребуватиме квартири. Вона зможе з'являтися будь-де". — 2026 рік.

Максим повільно підняв голову, але дверей перед ним не було. Вони з'явилися на стіні, прямо за його спиною.

— Максиме.

Голос був схожий на його власний.

— Не відповідай, — прошепотів він сам собі.

— Ти вже відповів. — За спиною пролунав тихий сміх.

— Ні. — Максим заплющив очі.

— Відчини двері.

— Ні.

— Ти хочеш вийти.

Максим мовчав.

— Тоді впусти мене.

Він повільно обернувся, а двері були відчинені. У темряві стояв чоловік. Який нагадував його ж самого, Максима. Але він був не зовсім схожий на нього. Волосся посивіло, під очима пролягли глибокі зморшки.

— Хто ти?

Чоловік усміхнувся.

— Той, хто теж думав, що це просто кімната.

Максим не міг відвести погляду.

— Як вийти?

— Ніяк.

— Ти живий?

— Уже ні.

Пауза.

— Але кімната не розрізняє.

— Їй потрібен хтось усередині, щоб залишатися відкритою. — Чоловік зробив крок уперед.

— А ти?

— Я був першим.

— А тепер?

 — Тепер твоя черга. — Чоловік подивився на двері.

Наступного ранку господар квартири приїхав перевірити нового мешканця. Двері були зачинені, але Максим не відповідав. Господар відкрив квартиру своїм ключем. В ній все було чисто, речі залишилися на місцях. Телефон лежав на столі, а документи були поруч. Проте самого Максима в квартирі не було, господар перевірив усі кімнати, але так його й не знайшов.