5.2

— Ні.

— Точно?

— Абсолютно.

— А старі двері?

Господар довго мовчав.

— Які двері?

Максим описав їх. Лінія залишалася тихою.

— Максиме, — нарешті сказав чоловік, — у квартирі немає жодних інших дверей.

— Я їх бачив.

— Можливо, вам здалося.

— Я їх фотографував.

— Надішліть фото.

Максим відкрив галерею, але фотографії не було. Він переглянув усі знімки: нічого, ні дверей, ні коридору. Лише чорний екран там, де мав бути файл.

— Я надішлю пізніше, — сказав він, але не надіслав.

Третьої ночі двері з'явилися біля спальні. Четвертої ночі між кухнею та вітальнею. П'ятої — прямо навпроти ванної. Вони ніколи не стояли на одному місці двічі.

Максим почав креслити план квартири щоранку, позначав місце, де бачив двері, порівнював. На шосту ніч він помітив закономірність. Двері щоразу з'являлися там, де вдень не було достатньо місця для кімнати.

Наче простір усередині квартири намагався знайти для неї місце. Максим почав перевіряти стіни, він виміряв квартиру. Зовнішні розміри будинку не відповідали площі, зазначеній у документах. Не вистачало приблизно дванадцяти квадратних метрів.

Рівно стільки, скільки могла займати окрема кімната. На сьому ніч Максим не спав, він сидів у коридорі з увімкненим світлом і чекав. О 02:11 двері з'явилися. Цього разу вони стояли посеред довгої стіни.

Максим підійшов, але на дверях не було замка. Він узявся за ручку і почув голос.

— Не заходь.

Максим завмер, на цей раз голос хоч і був жіночий, але цього разу старий та досить знайомий. Він не міг зрозуміти звідки.