5. Кімната, якої немає.

Коли Максим уперше побачив квартиру, вона здалася йому занадто великою для своєї ціни і це насторожувало. Але не настільки, щоб відмовитися.

Квартира знаходилася на сьомому поверсі старого будинку, зведеного ще наприкінці сімдесятих. Високі стелі, широкі підвіконня, паркет, який давно просився під заміну, і довгий коридор, що з'єднував усі кімнати. Господар запевняв, що колись тут жила його мати.

— Вона померла кілька років тому, — сказав він, передаючи ключі. — Після цього квартиру ніхто не винаймав.

Максим пройшовся кімнатами: кухня, ванна, вітальня, спальня, невеликий кабінет та комора. Усе було саме так, як зазначалося в оголошенні.

— А чому така низька оренда? — запитав Максим.

Господар знизав плечима.

— Старий будинок, сьомий поверх та й ліфта немає.

Це була достатня причина, Максим підписав договір. І забув про дивність цієї квартири вже наступного дня. Першої ночі він спав чудово. Настільки добре, що навіть здивувався.

Прокинувся о 07:30, зробив каву, відкрив вікно й почав розбирати коробки. Близько десятої ранку він вирішив перевірити план квартири, який господар залишив разом із договором. Максим розклав аркуш на столі, на схемі було шість приміщень: кухня, вітальня, спальня, кабінет, ванна та комора. 

— Дивно. — підняв він голову, потім знову подивився на план.

Усе збігалося, але коридор на схемі був коротшим, ніж у реальності. Максим виміряв його кроками, п'ятнадцять. На плані мало бути приблизно одинадцять.

— Старий будинок. — він посміхнувся.