4.3

"Вхідний виклик."

Цього разу номер був іншим. Це був його власний номер телефону і Андрій відповів.

— Хто ти?!

На іншому кінці почувся його голос. Але тепер він звучав так, ніби людина плакала.

— Я — ти.

— Це неможливо. — Андрій заплющив очі.

— Я теж так думав.

— Де ти?

— У твоїй квартирі.

Андрій повільно озирнувся: кухня, коридор, зачинені двері спальні, темне вікно. Але нікого так і не було.

— Де саме?

— Там, де ти будеш після третього дзвінка. — відповів голос.

— Що це означає?

— Ти вже відповів.

— І що?

— Тепер воно знає, що ти чуєш.

— Хто «воно»?

На іншому кінці пролунало довге мовчання. Потім його голос прошепотів:

— Не став більше запитань.

— Чому?

— Бо воно відповідає моїм голосом.

Зв'язок обірвався, а Андрій не спав до ранку. Він сидів у машині біля будинку, телефон залишив удома. О 06:17 він повернувся. Квартира була порожньою, все було на своїх місцях. Ніяких слідів проникнення, дивних звуків.

На кухонному столі лежав розряджений телефон, а поруч аркуш паперу. На ньому власним почерком було написано:

«Сьогодні не відповідай».

Перевернувши папір, з іншого боку було написано:

«Завтра теж».

А нижче під ним:

«Після третього разу буде пізно».

О 23:50 Андрій вимкнув усі телефони в будинку. Він навіть попросив сусіда зателефонувати йому, щоб переконатися, що лінія працює. Усе було нормально. О 23:59 він сидів у кухні. На годиннику було 00:00.

Але дзвінка так і не було, Андрій усміхнувся. Вперше за кілька днів він відчув полегшення. Тоді задзвонив домофон.