Містичні історії
3.4
Але в дзеркалі побачив, що на задньому склі зсередини проступив білий слід. Наче хтось провів пальцем по запітнілому склу. З'явилися слова:
«Ти забереш мене?»
Олег відсахнувся. Не встиг він навіть повернутися, як почув голос, прямо за спиною.
— Я ж просила не відвозити мене назад.
Він обернувся, жінка сиділа на задньому сидінні. Тепер її обличчя було зовсім близько, надто бліде. Очі темні, майже чорні. Олег не міг поворухнутися.
— Хто ви?
Жінка нахилила голову.
— Я останній пасажир.
— Що вам потрібно?
— Щоб ти закінчив поїздку.
— Я вже довіз вас.
— Ні. — Вона ледь усміхнулася.
— Ти привіз мене не туди.
Олег подивився вперед, ворота кладовища були відчинені. Хоча кілька хвилин тому він точно бачив замок. Жінка простягнула руку й показала в темряву.
— Там.
— Куди?
— До мого місця.
Олег не хотів виходити, але двигун раптом заглух. Ключ не повертався, телефон вимкнувся. Двері автомобіля розблокувалися самі. Жінка вже стояла біля відчинених задніх дверцят.
— Ходімо.
Олег не знав, чому послухався. Можливо, тому, що людський мозок до останнього намагається знайти логічне пояснення навіть там, де його вже немає. Вони пройшли через ворота, кладовище було величезним.
Старі дерева здіймалися над могилами, а між надгробками лежав тонкий шар снігу. Жінка йшла попереду, а Олег йшов за нею.
Вона не залишала слідів. Через кілька хвилин вони зупинилися. Перед ними стояв старий надгробок. Олег освітив його фанариком і завмер.
#244 в Містика/Жахи
#1846 в Фентезі
#247 в Темне фентезі
Відредаговано: 24.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
