3. Останній пасажир.

О третій ночі місто завжди здавалося іншим. Не порожнім, а саме іншим. Удень воно належало людям: автомобілям, перехожим, кав'ярням, сигналам світлофорів і нескінченному шуму. Вночі все це кудись відступало, залишаючи після себе довгі проспекти, темні вікна та жовті плями ліхтарів на мокрому асфальті.

Для більшості людей ніч закінчувалася разом із останнім автобусом. Для таксиста вона лише починалася. Олег працював ночами вже сьомий рік. Спочатку йому подобалося. Ніхто не телефонував без причини, пасажири майже не розмовляли, а дороги після опівночі ставали вільними.

Згодом він звик до дивних клієнтів. До чоловіків, які засинали на задньому сидінні й прокидалися лише біля під'їзду. До закоханих, які сварилися всю дорогу. До п'яних, що тричі називали неправильну адресу. До людей, які просили їхати швидше, хоча поспішати їм, здавалося, було вже нікуди.

Тому, коли о 03:18 його телефон коротко пискнув, Олег навіть не здивувався. Нове замовлення, місце подачі:

 "Околиця міста"

Адреса була дивною. Невелика вулиця, де давно знесли кілька приватних будинків. Далі починалася промислова зона, а ще за нею старе кладовище. Олег кілька секунд дивився на карту.

— Ну звісно, — пробурмотів він.

Замовлення вже було прийняте, тому відмовлятися не хотілося. Він повернув кермо й поїхав у бік околиці. Чим далі він віддалявся від центру, тим рідшими ставали ліхтарі. Спочатку зникли магазини, потім багатоповерхівки. Пізніше навіть приватні будинки траплялися через один.