2.1

— Здалося, — тихо сказав він і зайшов до під'їзду.

Тоді він ще не знав, що це була остання ніч, коли він бачив її лише здалеку. Наступного ранку Марко майже забув про дівчину. До вечора він уже переконав себе, що в темному вікні справді могла стояти будь-яка людина.

Марко працював фотографом, тому більшу частину дня проводив із камерою в руках. Після роботи він, як завжди, сів за комп'ютер і почав переглядати знімки. На одному з них був його будинок.

Він не одразу зрозумів, навіщо взагалі його сфотографував. Він збільшив зображення, розглядаючи фасад поверх за поверхом. Шостий, п'ятий, четвертий. Його погляд зупинився на вікні, воно було порожнім.

Марко вже хотів перейти до наступної фотографії, коли помітив у склі дивне відображення. На самому краю кадру стояла дівчина, він збільшив зображення: світла сукня, довге темне волосся, те саме вікно і те саме обличчя, приховане тінню.

Хлопець відчув, як напружилися плечі. Він перевірив час, коли було зроблено фотографію.

"21:16"

Марко насупився. Вперше він побачив дівчину о 02:47. Отже, ця фотографія була зроблена майже за п'ять годин до того. Він перевірив метадані ще раз, потім відкрив резервну копію. Дата й час залишалися незмінними.

Марко видалив фотографію. Екран на мить згас, а за кілька секунд знову засвітився. Та з'явилася нова фотографія. Відкривши її відчув, як у грудях стислося серце. На знімку була його власна кімната. Письмовий стіл, крісло, ліжко і він сам, який сидів за столом спиною до камери.

Фотографія була зроблена з коридору. Марко повільно підняв голову, двері до коридору були відчинені, а в коридорі нікого не було. Тієї ночі Марко спав із увімкненим світлом.