2. Дівчина біля вікна.

Першої ночі він побачив її випадково, було десь 02:47. Марко саме повертався додому. День видався довгим, а вечір ще довшим. Місто майже спорожніло: по мокрому асфальту зрідка проїжджали автомобілі, десь далеко гудів останній автобус, а у вікнах багатоповерхівок поступово гасло світло.

Марко жив на шостому поверсі старого будинку, який давно потребував ремонту. Навпроти стояла майже така сама дев'ятиповерхівка, тільки значно старіша. Її фасад був укритий тріщинами, подекуди обсипалася штукатурка, а на балконах висіли іржаві металеві конструкції.

Він уже майже дійшов до під'їзду, коли чомусь підняв голову. На четвертому поверсі, біля вікна, стояла дівчина. Марко зупинився. Вона була одягнена у світлу, майже білу сукню. Довге темне волосся спадало їй на груди й частково закривало обличчя. Дівчина стояла настільки близько до скла, що кінчики її пальців майже торкалися вікна.

Вона не робила нічого, і саме це здалося Маркові найдивнішим. У її позі не було нічого природного: вона стояла абсолютно нерухомо, ніби чекала на когось. Марко придивився.

— Хтось не спить...

Дівчина не ворухнулася. Він уже хотів відвести погляд, коли вона повільно повернула голову. Обличчя залишалося в тіні, але Марко раптом із цілковитою впевненістю зрозумів, що вона дивиться просто на нього.

По спині пробіг холод, він відступив на крок, а дівчина не рухалася. Марко відвів погляд лише на секунду. Коли знову подивився на вікно, воно вже було порожнім. Він ще кілька секунд стояв посеред двору, намагаючись переконати себе, що просто втомився.