***1

* * *

Хлопчик запалив свічку і після цього усі дружньо розглядають коричневу книгу. Гортають сторінку за сторінкою, на якій із кожним відкриттям, ніби пишуть пером.

На першій сторінці велике зображення замку, що рухається, як у екрані телебачення.

— Та це ж історія замку. Ми втрапили у замок Міранди. Тут так написано. У нього є багато назв, але від цього він аж ніяк не змінюється. Колись тут вирувало справжнє життя, — Арсен читає сторінку за сторінкою, гортаючи із показом уривків.

Ще багато чого цікавого дізналися про цю історичну культурну пам'ятку. Але того, що потрібно так і не могли віднайти, бо ж у книзі написали, що цього замку уже не існує.

— Як не існує? Але ж ми тут! Там більше нічого не написано? Ану гортай далі, — схвильовано промурижив кіт.

Хлопчик гортає до кінця книги, уже не дивлячись інші зображення з історії замку.

— Ось воно! — вигукнула та тицьнула пальцем Даринка.

На картинці зображено дивну істоту, яка має різнобарвне забарвлення. Ще тварина має невеликі крила, які незграбно ледь утримують пухкеньке тіло. Тіло його із шерсті, а от крила із пір'я. Має досить великі гострі вуха, які, мабуть, дуже добре уловлюють звуки. Схожий на м'яку різнобарвну іграшку.

— Який маленький, — дівчинці сподобалась істота.

— І чому я не бачила її вдень? Я ж не відходжу із замку далеко. Тільки трішечки, щоб поїсти собі віднайти. Ніколи її не бачила в день, — мишеня промовляє в голос думки.

— Та це ж я! — друзі почули позаду невідомий голос.

Озирнулися всі відразу, адже ніхто не помітив як двері кімнати відчинилися, та й пісеньки заздалегідь ніхто не чув. Товариші кинулися тікати хто куди, аби тільки не втрапити у лапи невідомої тваринки, яка уже довгий час блукає цією місциною. Свічка покотилася по підлозі та згасла. Настала тиша. А потім знов розпочала лунати дивна пісенька істоти: — Один, два, три. Я іду шукати вас! Всі сховалися як слід? Хто ж бо не сховався, той зі мною грався! От ти зі мною сьогодні будеш гратися, — наближається у кут кімнати.

— Ні, я не хочу! Що потрібно зробити, щоб тебе заспокоїти? — Містер Рись від переляку забувся, що ховатися у кут не можна. Тепер чудовисько його спіймало та уже тягне із кімнати. — Відпусти мене! Я не їстівний!

— Гратися. Ти будеш зі мною гратися. Хто ж бо не сховався, той зі мною грався! — чується уже із другого поверху.