***

* * *

Ось вони уже швендяють довгим коридором, заглядаючи з острахом у кожну напіввідчинену кімнату. Як виявилося тільки на першому поверсі вони уже відвідали чимало кімнат. Миша знає напевно, де ховаються діти, але їй кортить показати будівлю із середини.

— То що? Ще довго йти? — Містеру Рись не дуже до вподоби у темряві блукати замком, ще й коли чудовисько може їх упіймати.

— Уже прийшли. Вони тут. Відчиняй, тільки тихо, — мишеня дає настанови.

Рись обережно штовхнув двері й ті тихесенько рипнули та розчахнулися навстіж. Промені місячного світла увіп'ялися у постать відвідувачів. Загримів грім і блиснула блискавка, кіт злякався власної тіні й не дивлячись на невідомість кімнати, шмигнув під ліжко. А під тим ліжком якраз і сховалися діти. Ото страху було. Діти шалено закричали й заплакали, а з вуст кота вирвалося гучне «Мяв!». Миша теж скрикнула, але не від переляку, а через те, що чудовисько їх почуло і вже пісенька лунає гучніше, розносячись відлунням по всій будівлі: — Один, два, три, чотири, п'ять. Я іду шукати вас! Всі сховалися як слід? Хто ж бо не сховався, той зі мною грався!

Миша наказала всім мовчати. І теж шмигнула під те ж ліжко. У стіні біля в него є нірка. За тривалий час мешкання у замку, вона уже добре облаштувалася й звикла до нічної істоти, але ще й досі не розуміє, чому воно живе тут і що шукає кожної ночі.

Пройшло, мабуть, менше хвилини як чорна постать у формі товстелика круглого, уже мандрує по кімнаті, шукаючи з ким «погратися». Пройшла вперед, а потім, постоявши трохи на місці, вийшла із кімнати та попрямувала обслідувати інші приміщення.

Діти та Містер Рись здихнули з полегшенням, але з під ліжка не наважилися вилізти. Діти бояться свого нового товариша, але якщо його привела миша, то він не несе загрози.

— Воно уже пішло, — мишеня вийшло зі своєї засідки. — Ти, Містер Рись, вилізь та тихесенько закрий двері. А потім познайомимося.

Коли пісенька невідомої істоти уже доносилася із другого поверху, то кіт наважився крадькома виповзти зі схованки та міцно зачинити двері, хоч ніхто напевно не знає, чи може істота проходити крізь стіни та двері, чи ні.

Діти один за одним боязко повилазили із хованки.

— Ну що ж будемо знайомитися? Я Містер Рись. Люблю подорожувати, от розпочалося гроза, і я нічого кращого не вигадав, як сховатися у цій будівлі, — промовив своє вступне слово.

— А ми брат і сестра. Мене звати Арсен, а це моя сестра Дарина. Ми теж випадково заблукали тут. Просто гуляли на галявині, а потім деревце за деревцем, от і втрапили сюди, а тепер назад як вийти не згаємо, — хлопчик розповідає як усе було.

— Ми їсти дуже хочемо, — промовила дівчинка ледь чутно.

— У мене є. Я й забувся, — Містер Рись знімає зі спини рюкзачок, який непримітно очікував своєї черги. — У мене є трохи хліба, я брав із собою в дорогу. Зовсім забувся, що ношу рюкзак у себе на спині. Поділюся із вами харчем, — заходився витягувати із торби свій перекус.

Діти у мовчазному очікувані розглядають тінь ранця, з якого Містер Рись щось дістає. Простягає дітям по шматочку хліба, й мишці дісталося декілька крихт. Для себе кіт не залишив нічого, бо не планує тут на довго залишатися і їжу для себе може здобути без проблем.

— Ми тут, ось знайшли це, — дівчинка протягує книгу.

— Але ми не зможемо її прочитати. Тут темно і страшно, — кіт проговорив думки в голос.

— Я знаю, що робити! Чекайте, я зараз, — мишка про щось згадала. Миттю шмигнула у тумбочку серванта, який розташований неподалік.

— Скільки вам років? — тварина запитує дітей.

— Мені дванадцять уже, — хлопчик присів на підлогу.

— А мені десять років, — Даринка теж вмостилася біля брата.

Книга непорушно лежить на підлозі між дітьми й котом.

Ось і миша не забарилася й уже тягне невеличку свічку, хоч для неї вона дуже важка. Містер Рись заходився їй допомагати.

— Там ще є сірники, якщо не відвологнули, то зможемо використати їх. Уже котик і мишка заходилися шпортатися у меблях.

— Є, знайшли, — радіє миша.

— Але хто буде підпалювати? Я боюся, — Містер Рись не подумав раніше, бо ж все ж вогню і блискавки він боїться, хоч вдає із себе зовсім не боягуза.

— Я умію, — Арсен взявся підпалювати свічку.

— Зачекайте! — перервала дійство Дарина. — А чудовисько не побачить, що тут світло і ми тут.

— Воно не бачить крізь стіни й найближчі дві години не має прийти сюди. Буде блукати на другому поверсі, — мишка розповідає, що знає.

— Це добре. Отже, маємо трохи часу, — Містер Рись розправив вуха, які стирчать із капелюха.