Невідомо хто, але хтось ніби привів Містера Рись до цієї будівлі. Усе розпочиналося як не можна добре. Бувши у Німецьких місцинах та блукаючи у пошуках хоч однієї живої істоти, він утрапив у халепу.
От прогулюючись полями й лісами Німеччини, Містер Рись заблукав та довго йшов у пошуках хоч одного перехожого. Хотів запитати дорогу до великого міста. Несподівано розпочався дощ. Звичайно цей дикий кіт, як і всі інші коти не боїться ні дощу, ані грому (так було до прибуття у будівлю), але все ж бути мокрим до нитки йому не хотілося, та й капелюх і шарф втратять свою привабливість й окуляри запотіють, то ж вирішив віднайти хоч якусь схованку, щоб пересидіти негоду. А там, гляди, і хтось підкаже дорогу до великого міста.
Чи мало, чи багато йшов — цього напевно не знає ніхто, навіть він сам. Але натрапив серед лісу, чи то старого-престарого парку, у якусь темно-сіру будівлю, яка ледь примітно химерно чекає на своїх відвідувачів.
Спочатку наближався повільно із насторогою, але коли неподалік прозвучав гуркіт грому і майнула блискавка — вирішив не гаяти час.