Глава 20

Глава 20: Смерть Его (2030 рік)

Середина терміну. П’ять років страху. П’ять років будівництва.
На орбіті Землі тепер висіли гігантські дзеркала. Вони нагадували луску космічного дракона, що оплітала планету. Шість «Виделок» Грея на поверхні були добудовані і готові співати.

Але пісні не виходило. Виходила какофонія.

— Виродки! — ревів генерал Воут, розбиваючи слухавку спеціального захищеного телефону. За ці п'ять років він перетворився на примару. Шкіра на його обличчі пергаментна, волосся — абсолютно біле. — Китайці заблокували доступ до протоколу! Вони хочуть перемикнути головний рубильник на Шанхайський вузол. А Євросоюз не дає коди запуску через «етичні комісії». Бюрократи кляті!

Грей сидів за головним терміналом у Секторі Омега, напівлежачи в ергономічному кріслі. Його сірі руки танцювали над голографічною клавіатурою з такою швидкістю, що пальців не було видно.

— Ентропія людської дурості, Абрахаме, — сказав він, не підводячи очей. — Технічно Щит готовий. Психологічно ми досі на рівні дитячого садка.
Ми намагаємось підключити 192 різні енергетичні системи. Це як намагатися засунути в один хор п'яних ведмедів, цикад і Джастіна Бібера. Вони не співають в унісон. Вони глушать одне одного.

На величезному екрані мапа світу мерехтіла червоними зонами збоїв. Імпульс від Випромінювачів мав йти гладкою хвилею. Замість цього він бився в конвульсіях, зупиняючись на кордонах держав. Політика стала бар’єром для фізики.

— Нам потрібен диригент, — сказала Єва Лінн. Вона стояла біля вікна, дивлячись на величезну вежу-Випромінювач, що пронизувала хмари.
Єва змінилася ще більше. Жорсткість в її рисах перетворилася на крижану рішучість.

Грей завмер. Його пальці зупинилися над клавішами.
— Я вже казав "ні", Єво. Тему закрито.
— Ми в глухому куті, Грей! — вона обернулася, і в її очах була така відчайдушна сила, що навіть Воут відступив на крок. — Залишилося п'ять років. Ми втрачаємо по два місяці на кожне узгодження протоколу. Ми не встигнемо.

— Про що ви? — запитав Воут, перевівши погляд з одного на іншого.

Грей зітхнув і потер обличчя.
— Єво, генерале, єдиний спосіб синхронізувати такий хаос — це пустити потік даних не через комп’ютери, а через живий, адаптивний нейронний вузол. Через Мозок.
Людський мозок — це найкращий перекладач аналогового хаосу в цифрову гармонію. Ми підключаємо суб'єкта. Він стає хабом. Він бачить усю мережу не як код, а як відчуття. Він "мирить" американську напругу з китайською частотою просто силою думки.

— Тоді зробимо це! — вигукнув Воут. — У нас повно добровольців! Візьміть кращих пілотів!
— Ти не розумієш, старий солдате, — тихо промовив Грей. — Мозок має бути підготовлений. І технологія... Це мої нано-імпланти. Вони не сумісні з вашою фізіологією. Я можу це зробити, але мої нерви й так підсмажені космічною радіацією. Якщо я увійду в "Транс Злиття" з усією енергосистемою Землі... я згорю за три хвилини. А як тільки я згорю, система впаде. Нам потрібен хтось міцний. Але сумісний.

Єва почала розстібати свій білий халат. Повільно. Ґудзик за ґудзиком.

— Єво? — Грей скочив на ноги. — Що ти робиш?
— Я проходила тест на сумісність, таємно. Вночі, коли ти спав, — сказала вона, не дивлячись на нього, знімаючи халат і кидаючи його на крісло. Під халатом була проста сіра блузка і спідниця.
— Ти... ти хакнула мою особисту лабораторію? — Грей був настільки шокований, що навіть не міг жартувати.
— Мої показники синаптичної пластичності вищі за норму. Мабуть якась генетична мутація. Те саме, що дозволяє мені витримувати твоє ниття п'ять років, дозволить мені витримати потік даних.

Вона почала знімати блузку.
— Я йду в Бак, Грею. Підключай мене.
Грей подивився на Воута. Генерал кивнув і вийшов з кімнати керування, залишаючи їх наодинці.

— Ти збожеволіла, — прошепотів Грей. — Ти помреш.
— Якщо я не спробую, ми всі помремо. Краще померти героєм, ніж "Блакитною" фанатичкою в черзі на забій.

Лабораторія "Бак"

Кімната занурення нагадувала декорацію до футуристичного фільму жахів. Посередині стояв прозорий циліндр, наповнений густою, бурштиновою рідиною — перенасиченим киснем фізрозчином з наноботами-провідниками.

Єва стояла перед капсулою, оголена і вразлива.
Грей ніколи раніше не бачив людське тіло так. Не на анатомічних схемах, не в порнографії, яку він "вивчав" заради культурологічного інтересу. А живе, конкретне тіло.
Її шкіра була блідою в цьому світлі. Для нього вона була ідеальною — плавні лінії стегон, шрам від апендициту, легка асиметрія грудей. Вона тремтіла від холоду кондиціонерів, шкіра вкрилася мурашками.
Для Грея в цю мить вона була досконалою.

Його власний вид давно втратив поняття "сексуального тяжіння" у людському сенсі. Але те, що він відчував зараз, було чимось глибшим. Це був "страх втрати краси".
Він бачив крихку посудину, яка збиралася прийняти в себе блискавку.

— Припини витріщатися, інопланетний збоченцю, — усміхнулася вона тремтячими губами. — У тебе зіниці розширилися на весь череп.
— Це не збудження, це паніка, — буркнув Грей, гарячково перевіряючи показники на панелі. — Рідина ізолює тебе від болю, але навантаження на кору головного мозку буде колосальним. Тобі треба уявити...

Вона увійшла в рідину. Капсула закрилася. Рідина заповнила простір, піднімаючи її волосся вгору, наче медузу.
Єва заплющила очі.

— Тобі треба уявити не цифри, а щось знайоме, — продовжив інструктувати Грей через інтерком, але його голос уже звучав у неї безпосередньо в голові завдяки провідності середовища. — Уяви Щит як... ну, як гігантську павутину. Ти — павук у центрі. Ти просто тягнеш за ниточки. Легенько. Не рви їх!

Він встромив товстий кабель нейро-інтерфейсу в порт на зовнішній стороні капсули. Другий кінець кабелю закінчувався спеціальним адаптером, який Грей приклав до власної скроні. У його расу роз’єми були органічними, вшитими під шкіру при народженні. Тепер він мав стати буфером. "Фільтром" між людською слабкістю Єви і безжальним потоком чистої енергії.