Мішок із халепами

– Отже, колеги, ситуація, відверто кажучи, невтішна. Рік добігає кінця, а наші показники суттєво нижчі за торішні. Конкуренти фактично дихають нам у спину. І прогноз бізнес-аналітиків досить скептичний. Самі розумієте, наглядова рада не в захваті від нашої роботи.

Керівник нервово ходив залом для нарад, де за довгим столом із темного полірованого дерева тихо сиділи інші члени ради директорів. Ніхто не хотів переривати вступну промову начальника, щоб не довелося самому відповідати на зустрічні запитання.

Престон Стерлінг підійшов до вікна і притулився чолом до холодного скла. Здавалося, що з висоти п'ятдесятого поверху можна побачити половину світу. Або принаймні половину міста, що поспішає у своїх справах, немов сніжинки, підхоплені грудневою хуртовиною.

Йому довелося пройти довгий шлях, піднімаючись усе вище й вище, поки він не опинився у своєму масивному шкіряному кріслі на вершині фінансового світу. Раніше вид із вікна тішив його своїм масштабом і величчю. Нагадував йому про його досягнення та успіх. А тепер він дедалі частіше думав про те, що чим вище вилазиш, тим болючіше потім падати.

– До Різдва залишилося лише три тижні, – він важко видихнув і повернувся до столу, щоб продовжити нараду. – А ми знову не готові. Щороку ми точно знаємо, коли буде Різдво, але регулярно примудряємося налажати з плануванням.

Його підлеглі сором'язливо опустили погляди, відтягуючи майбутній розбір польотів.

– Гаразд, почнімо з виробництва. Пауло?

– Вже грудень... – почав було Пауло Ортіз, керівник виробничої служби, але запнувся від єхидного коментаря свого боса:

– Та невже?

– Вже грудень, – продовжив Ортіз, відкашлявшись, – і ми виробили близько 93% усіх запланованих подарунків. Теоретично ми маємо встигнути зробити решту...

– Теоретично?

– Ми повинні встигнути, але проблема завжди в тих замовленнях, які розмістять в останній момент. З ними завжди особливо складно, і не вистачає робітників.

– Нічого нового, – буркнув Стерлінг.

– Нічого нового, – підтвердив Ортіз. – Щороку ми просимо службу приймання замовлень прискоритися, але отримуємо останні заявки на виробництво мало не в різдвяну ніч.

– Я в курсі, Паоло, дякую, – зітхнув Стерлінг, переводячи важкий погляд на голову транспортної служби. – Вольфгангу, що в нас цього року з доставленням?

Вольфганг Шнайдер діловито причепурив стос роздруківок, що лежали перед ним на столі.

– Якщо не брати до уваги замовлень, що сипатимуться в останню хвилину... – він зробив паузу, очікуючи, що начальник перерве і його, – Ми повинні впоратися з планом. Але система на межі. У нас немає резерву з доставлення, Престон, ви самі це знаєте. Нам потрібні інвестиції в розширення мережі та збільшення пропускної здатності.

– Навіть не обговорюється, – спокійно відрізав Стерлінг. – Акціонери не хочуть і чути про це, поки ми не вийдемо на нормальні показники повернення інвестицій. А ми поки що не виходимо. Тож залучімо всі ресурси.

– Ми вже залучили всі дрони та систему порталів на повну потужність, сер. Але від початку пандемії ковіду люди просто геть втратили глузд. Рівень замовлень різдвяних подарунків зріс на тлі стагнації населення, попри зростання інфляції та...

– Ми обізнані, Вольфгангу, обізнані. Отже, залучіть оленів.

– Оленів? Оленів?! – не витримав голова транспортної служби. – Даруйте, сер, але це такий анахронізм! Ми не використовуємо оленів уже понад сотню років. Я взагалі не впевнений, що вони потягнуть нинішній рівень подарунків. Деякі бувають занадто великі й важкі. А всі олені вже старі. До речі, моя службова записка з клопотанням про обмеження ваги та габаритів для різдвяних подарунків так і не була...

– Не зараз, Вольфгангу, – керівник повернув дискусію до актуального питання. – Я хочу, щоб ви перевірили всіх оленів і підготували екіпажі до доставлення на випадок форс-мажорів. І провели техобслуговування нашого парку саней.

– Але в нас же всього три тижні! – вигукнув Шнайдер.

– Цілих три тижні, – поправив його Стерлінг. – Максвелл? Що скажеш?

Максвелл Торн, директор з логістики, перевів погляд зі свого начальника на підлеглого і назад. Задумливо потер перенісся і підсумував:

– Інших варіантів я не бачу. Можемо просто провалити останні замовлення, – і жестом зупинив заперечення Шнайдера, продовжуючи говорити з керівником. – Але нам потрібні ельфи, Престоне. Техобслуговування саней, що простояли без діла близько століття. Догляд за вельми немолодими оленями і підготовка їх до маршруту. Потрібні ельфи. Багато ельфів.

– Добре, – незворушно кивнув Стерлінг. – Будуть вам ельфи.

– Ні! – схопився Ортіз. – У мене й так не вистачає рук на виробництві. Я не можу виділити ельфів транспортній службі. Або ми провалимо план, і бісовим оленям не буде чого доставляти.

– Гей, Паоло! – осадив підлеглого Торн.

– Отже, працюватимуть у дві зміни, – відрізав Стерлінг, не звертаючи уваги на тон Ортіза.

– Вони й так працюють у дві зміни, – отруйно відповів той і з удаваною ввічливістю додав: – Сер.